Глава 5

Фелікс прокинувся цілком задоволений собою. Ну, майже. Це нахабне створіння таки продемонструвало, що здатне викрутитись з будь-якої ситуації. Вертка, як змія. Змія і є. Навіть та клята піжама у змія трансформувалась! Це в неї явно у крові. І, хоч як вона намагалась довести, що їй комфортно будь-де, до замка вона дістанеться не раніше обіду. Якщо до шістнадцяти років крила сформувати не змогла, то їх вже й не буде – це всім відома істина. От нехай і повзає на своїх двох!

Він потягнувся у ліжку. Висушити його – було справою кількох хвилин. Потім довелось накинути блокуюче закляття на картину, й він з чистою совістю нарешті поринув до сну й, на диво, чудово виспався.

З вітальні раптом почувся підозрілий звук, схожий на хрумкіт. Фелікс прислухався: звук повторився ще й з прицмокуванням. Всередині неприємно зашкребло: Айлін не могла повернутись так швидко. Чи вона заздалегідь підсунула йому ще якусь гидоту?

– Ніам! – гукнув свого змія, бо самому вставати було ліньки – він за чотири роки без відпусток достатньо втомився. – Перевір, що там? – кивнув йому на двері до вітальні.

Та не встиг змій вилетіти у передпокій, як почувся гуркіт, шипіння й вовтузіння. Зірвавшись з ліжка й поховавши надію на спокійний відпочинок, Фелікс вилетів до вітальні й одразу ж мусив ухилятись від яблука, що цілило просто в його голову. Добре, що в нього була відпрацьована реакція. Його змій взагалі сидів під столом, а довкола так само валялись фрукти.

Ухилившись від чергового кидка, Фелікс жбурнув закляттям, що сковує, в той бік, звідки це все летіло. Обстріл миттю ж припинився, й він зміг роздивитись нападника. На столі, поряд з вазою для фруктів, стояв горщик з червоними примулами. А з посеред них визирало дрібне чудовисько: такий собі квітковий монстр.

Невеличкий – не більше самого горщика – зелений з золотистим черевцем та пелюстковим віночком навколо голови. Може, він і видавався б милим, якби не ряд загострених зубів. Навколо горщика валялась купа обгризених фруктів зі слідами тих самих зубів. Сам монстрик ображено лупав на нього своїми здоровезними фіалковими очиськами, не здатний поворухнутись.

Поки Фелікс роздумував, що йому з цим дрібним чудовиськом робити, до кімнати постукали й почувся голос матері:

– Феліксе, синку, я можу увійти?

Фелікс окинув поглядом розгардіяш, що творився в його покоях, пхнув горщик у найдальший кут, й рушив до дверей сам, кивнувши на розкидані фрукти Ніаму.

– Я спізнився на сніданок? – усміхнувся він якомога розслабленіше, поки мати цілувала його в щоку.

– Що? Ні! Я хотіла якраз дізнатись: яким стравам ти тепер віддаєш перевагу, а заразом ще раз помилуватись тією красою, що створила Айлін.

На останніх словах Фелікс аж кашлянув, але продовжував усміхатись:

– Я не вибагливий у їжі: що подадуть – те і їстиму.

– Вдома міг би й повередувати, – сміхотнула матір. – Може, ти мене нарешті впустиш? – напружено глянула на нього, ніби щось підозрюючи.

– А! Пробач, – відійшов він у бік, – ще трохи сонний.

На щастя, Ніам встиг зібрати більшість розкиданих фруктів, а ті, що не встиг, згріб до купи й влігся на них, закриваючи своїм тілом. Жінка, з сяючими очима, роззиралась довкола:

– Все ж таки в Айлін дивовижний талант! За такий короткий час з нічого зробити справжнє диво?! Я подібного ще не зустрічала, – вона ковзнула поглядом по столу. – Ти дитинство вирішив згадати? – хмикнула.

– Ти про що? – напружився він, намагаючись стати так, аби не було видно ту хижу примулу.

– Про надкусані яблука, – повернулась до сина з мрійливим виразом в очах. – Ти постійно шукав найсмачніше.

– Це Ніам інколи бешкетує, – вигадав на ходу хоч щось.

Змій навіть голову здійняв, ображено глипнувши на хазяїна, але помітивши його застережливий погляд, вмостив її назад – на свої кільця, щось там прошипівши.

– Звідки він в тебе? – матір рішуче втупилась в синові очі.

– Я вже казав: трапився на кордоні під час одного з проривів хаоситів, – видав заготовлену фразу.

– В ньому нема й краплі елементу хаосу! – обурилась за змія жінка. – Я знаю: звідки беруться такі улюбленці, Феліксе. Та дівчина, з котрою ти нас так і не познайомив – Айлін?

Це був удар нижче пояса. Йому вчергове нагадували про події чотирирічної давнини, про котрі він волів забути.

– До чого тут Айлін?! – пирхнув роздратовано. – З боку Хаосу не лише хаосити лізуть, якщо ти забула.

– Мені не подобається, як ти нервуєшся, Феліксе, – похмурилась вона.

– Мам! – ледве стримався він, щоб не перейти на підвищений тон. – Я дорослий хлопчик й зі своїми нервами сам якось владнаю.

Жінка зітхнула, розуміючи, що як буде тиснути, то отримає лише черговий скандал. Останній призвів до чотирирічної розлуки з сином. Й, хоча вони з чоловіком їздили до нього, він додому й не потикався, аргументуючи необхідністю набувати бойовий досвід.

– Гаразд, – втомлено зітхнула вона, – за пів години – сніданок, – й знов роззирнулась. – А де примула? Вона ж на столі стояла? – й зазирнула за його плече. – О! Чому вона в куту? Ти її покарав за щось? – сміхотнула, рушаючи за квіткою.

– Мам, ні! – хотів перехопити за руку, але та виявилась спритнішою й вже йшла до столу з горщиком. – Вона тобі не подобається, що ти її запхнув хтозна-куди?

– То-о-о…, – Фелікс затнувся й зиркнув на змія, – Ніам, мабуть, скинув.

У відповідь, Ніам лиш обурено зблискував своїми чорними, мов найтемніша ніч, очима.

– Який він в тебе шкідливий! – жінка недовірливо похитала головою. – То я заберу? Поки вона ще жива.

Фелікс ошелешено дивився, як той клятий монстрик, скинувши якимось чином з себе закляття, терся головою об плече матері, але вона його ніби не бачила…

– Тобі справді так потрібна та квітка? – хотів щось заперечити він й забрати горщика собі.

– Ну, тобі, я бачу, точно ні, – мати озирнулась, розглядаючи розгублене обличчя сина. – Феліксе, що з тобою?