Розділ 5 - Муза

Тиждень для завершення експерименту підходив кінця. У вихідний день сонячним ранком Пандора з мішками сміття вийшла на майданчик під’їзду, зустрілася з новим сусідом, на диво без речей на руках. Він спіймав її спантеличений погляд бурштиновими очима.

• Доброго ранку, як раз ти вчасно! Бо у мене до тебе пропозиція! – зупинив Пандору чоловік.
• Яка? – почала панікувати жінка.
• Ой ні! Я маю до тебе прохання! – посміхнувся сусід. Він помітив в руках парфумерки мішки сміття, і запропонував свою допомогу, попрохав почекати його повернення. Дівчина застигла і не рухалася. Він побіг викинути сміття. Коли він спускався, крадькома поглядав на неї і посміхався, що більше нервувало Пандору.

Як двері під’їзду закрилися, зверху явився гуркіт завзятих кроків. Спустився до другого поверху знайомий сусід – Шурик.

• О, Пандоро! Доброго ранку тобі! Як раз ти мені потрібна! Не тікай нікуди!
• Я не…, - хотіла відповісти Пандора, але сусід побіг назад вгору. Вона почула знайомий брязкіт дверей під’їзду, піднявся сусід Мик, поглянув на неї з посмішкою інтригана, зайшов у свою квартиру, а двері залишив відкритими. Незабаром він вийшов з сяючою прикрасою на руках.

Нашийна прикраса виглядала як гнучка лоза, утворюючи півколо, а на перетинах двох-трьох ліній прикріплені метелики з бутонами квітів замість голів комах. Прикраса зроблена з блискучого золоту, а бутони квітів та крила метеликів заповнені епоксидною смолою бурштинової барви. Під сонячним промінчиком засяяла прикраса дивовижним світлом.

• Яка краса! – нарешті вимовила жінка. – Я думала, що ти працюєш автомеханіком або щось пов’язано з автомобілями! Я відчувала від тебе запах машинної олії, невже я помилилася?
• О! – розширив очі здивований сусід. – Ти не помилилася з визначенням запаху. Який ти геній! – посміхнувся він приємною усмішкою.
• Ну дякую, а насправді я парфумерка, тому мій нюх це найголовніший робочий інструмент! Ось зараз від тебе пахне чимось іншим, не можу розібратися.
• Так, мабуть різним: дезодорантом, милом, паяльником, - перераховував чоловік. – Коли я буваю вдома після роботи, я люблю зварювати метал. Тобто я люблю займатися експериментом в ювелірному ремеслі.
• Але як ви дізналися, що я люблю метеликів? А квіти нагадують троянди! Неймовірно винахідливо! – похвалила працю сусіда Пандора.
• Дякую! Бачу, що вам дуже сподобалася прикраса! А про метеликів нескладно догадатися! Один раз я помітив на твоїх грудях твою реліквію, а ще пам’ятаю, як кур’єр не зміг промовити до кінця твоє прізвище Махаон. Це тобі подарунок від мене! Ти мене надихнула на створення прикраси, Музо моя!

Пандора почала відмовлятися, але почувся новий гуркіт знайомих завзятих кроків зверху. Спустився на майданчик веселий хлопець Шурик з великим ящиком, теж сяючим від сонячного світла.

• О, бачу не один я приніс подарунок тобі, сусідко! – ні краплі не засмутився хлопець, помітивши прикрасу на руках Микули. – Як раз вгадав, що треба дарувати тобі, Пандоро! Придивляйся!

Пандора побачила ящик зі скляних граней і металевого каркасу. Усе скло було розписане різними барвами, що розбилися на фігури, схожі на ділянки крил метеликів.

• Туди можна покласти на зберігання дивовижну прикрасу! – підказав Шурик.
• Так! – погодилася Пандора. – Але чому ти вирішив мені подарувати це?
• Бо ти мене надихнула на розпис скляного ящика. Ти моя Муза!
• Хлопці! Дякую вам за дарунки! Може, ви зайдете до мене на чашки чаю і кави? 

Хлопці переглянулися один з одним і подивилися на Пандору і кивнули на знак згоди. Пані Махаон відкрила квартиру, впустила своїх сусідів всередину.

Пандора пригощала своїх хлопців чаєм і кавою з печивом. Сусіди на неї дивилися з затуманеним поглядом, начебто щось нанюхалися. Пандора почала здогадуватися що відбувається з хлопцями, принюхалася і поглянула на свій кулон, понюхала його. Начебто запах звідси не виходив.

• Пандоро, як гарно у тебе вдома пахне! Які парфуми розробляєш тут? – запитав Мик.
• Я тут нічого не розробляю, тільки на роботі! – стала лякатися Пандора, та боковим зором помітила на світлому склі вікна щось величезне і страшне, поглянула в цей бік, закричала.

На вікні висів на нитці павутиння чорний павук з жовтими смугами на спині. Цей хижак зарухався довгими ніжками вгору. А павутиння залишилося. Хлопці давно підвелися на ноги, помітивши хижака.

• Не бійся, Пандоро! Я приберу цю гидоту! Де у тебе ганчірка чи швабра? – попрохав Мик. – Пандоро, не стій статуєю!

Микула сам відкрив вікно, сам прибрав ганчіркою на швабрі усе павутиння. Шурик стояв поруч з ним, аби сусід не впав ненароком з вікна. Коли хлопці закінчили, то Мик сказав, що павука ніде не видно, але наказав закривати на ніч вікна шторами. Шурик погладив по плечу наляканої Пандори, запропонував, що він може заночувати у неї. Микові це не сподобалося, і теж запропонував свою кандидатуру охоронця на ніч. Пандора відмовилася від їхньої пропозиції. Вона випроводила їх до виходу, подякувавши за подарунки та компанію, залишившись самотньою.