Розділ 2 - Павутиння

Дівчина вже вдягнена і з набитою сумкою вийшла з квартири, щоб зачинити на ключ свою домівку, раптом почула мугикання, обернулася, виронила ключі. Пандора зомліла, побачивши на під’їзному майданчику незнайому людину неймовірної вроди – світловолосого чоловіка з темно-жовтими очима і скромною посмішкою. Чоловік був вдягнений в одну білу майку та звичайні блакитні джинси. Він тримав в руках коробку з речами. Пандора залишилася стояти нерухомою, в її животі відбувався раптовий буревій крихітних метеликів, а голова запаморочилася, але чоловічий погляд жовтих очей притягував її до себе. Чоловік опустив коробку, підняв ключі та вручив Пандорі з тою скромною посмішкою на рожевих губах. Пандора почала міркувати, встигла порівнювати колір чоловічих очей з солодким літнім медом, помітила мускулистий біцепс і жилаву руку працьовитого чоловіка.

• Прошу, це ж ваші ключі? Чи не так? – запитав приємним баритоном незнайомий чоловік.
• Так, - з придихом відповіла Пандора, протягуючи руку за ключами. Ледь торкнувши пальцями чоловічої долоні, відбувався розряд електричного струму. – Ой!
• Ай! Це ж треба! – ширше посміхався чоловік, віддавши ключі дівчині. – До речі, мене звуть Микула, або Мик. А як тебе звуть?
• Пандора!
• Гарне ім’я! Ледь не забув, я буду вашим новим сусідом! – повідомив чоловік раптово.
• Ох! – тільки могла вимовити Пандора, а її серце сильно забилося, наче в агонії, але їхню бесіду перервав інший новоявлений юнак в формі кур’єра з букетом червоних троянд.
• Вибачте? Це ви Пандора Махао… - запитав молодий чоловік, зачитавши на маленькому листочку.
• Так! – перебила парфумерка.
• Ось отримуйте букет троянд! І розпишіться тут! – попросив молодий юнак. Пандора швидко розписала в потрібному місці паперу. Кур’єр вручив їй букет троянд, мовчки пішов вниз до виходу.
• Хлопець вам надіслав букет? – посміхався новий сусід, поглядаючи на Пандору.
• Ой, ні! Ви не правильно зрозуміли! За усі роки я вперше отримала букет, і мабуть це від мого замовника! – на ходу додумалася парфумерка, поривши в квітах записку. – Так, вірно!
• Ясно! Це не важливо! До зустрічі! – взяв коробку красень і відкрив квартиру ручкою, та увійшовши, зачинив двері.

Пандора слідкувала за кожним кроком нового сусіда, довго серце відлягло, потім думала, що робити з букетом троянд, повертатися в квартиру не хотілося. Довелося поспішати вниз до виходу, щоб встигнути потрапити на тролейбус.

Допоки вона бігла до зупинки з букетом квітів, оглядаючи по боках, помітила як над нею пролітало гарне павутиння, і навіть окропивши на її обличчя крапельками вранішньої роси. Підходив тролейбус, вона ледве встигла потрапити на нього, вже розтріпана та захекана. А пасажири шоковано поглянули на неї, а запах троянд заполонив їхній погляд, приносячи приємну насолоду аромату, але одній пасажирці в далекому місці, біля водія, не сподобався запах – чихнула голосно.

Пандора вдихала аромат троянд і помітила на склі зачинених дверей великого павука зі чорно-жовтими смугами, закляла на місці. В ту мить кондукторка покликала дівчину. Пандора відволіклася, щоб розплатитися з нею, і знову поглянула на вікно, а павука вже немає.

• Бабине літо! Теж треба ж таке? І павуки здатні літати куди їм заманеться! – пошепки промовила свої враження парфумерка.