Розділ 22.

Наступні дві години провела, мов у раю. Феї — чарівниці. Вони володіють справжньою магією. Можуть і воду підігріти, а це неабияк круто, плавати у гарячій воді, з пінними бульбашками. Потім мені натирали все тіло і волосся якоюсь ароматною мазюкою... Було трохи не по-собі, та я відкинула зайву скромність, бо було навіть приємно коли тобі масажують ноги, плечі, руки...

Коли релаксація завершилась, то подали одяг, та такий, що спочатку я подумала, що це халат. Бо він зав’язувався, а не защіпався на ґудзики, чи замочок. І колір був не такий, як заведено носити в королівстві, а якийсь не зрозумілий — буро-золотий, а він ще й переливається. Вперше такий бачу. Зверху ще одягли на мене металевий топ, не з суцільного і з дуже тонкого металу, бо був легкий. Я провела по металу рукою, по пір’їнках, які були такі реалістичні. Моє волосся, теж прикрасили тонкі металеві пір’їнки. Мені так захотілося на себе глянути, та дзеркала ніде не було.

— Божественно! — в один голос защебетали феї й повели мене до виходу, де вже чекав Ферт.

Він прискіпливо мене оглянув і хитнув головою феям, які чекали його схвалення.

І ми знову пішли кам’яними коридорами.

— Куди ми йдемо? — запитала, бо не подобалось мені ходити як овечка, не знаючи куди.

— Прийшли, — наче відповів, та зовсім не інформативно Ферт.

Він відчинив металеві двері, які були такі блискучі, ніби зроблені з... оплавленого піску. Пройшовши в середину просторої кімнати я, перше що побачила, це неймовірний краєвид. Сонце заходило за небокрай і розфарбовувало небо у помаранчевий колір. А нижче знаходився ліс і як тільки останній сонячний промінь сховався за горизонт, так одразу ж ожив темний дрімучий ліс. Деякі дерева починали світитись, це я ще можу зрозуміти, бо знаю, що цей феномен поширений у Прикордонному лісі. А от те, що по черзі, ніби за командою, спалахували вогні, було дивно.

Хто їх запалює? У Прикордонному лісі живе тільки — нежить. А... Повернула голову на звук... Й побачила Білявого, який навмисно, голосно стукнув металевим кубком по столу, щоб привернути мою увагу.

— Присідай, — сказав він, а сам навіть не піднявся, щоб допомогти, як годиться...

Стоп, Селі... Як годиться? Та цей чоловік заявляє, що є королем нечисті. Тому навряд, закони етикету для нього щось означають.

— Хто запалює вогні у лісі? — я не присіла, продовжуючи спостерігатиза вогнями. Вогні вимальовували картину, точніше герб, вимерлої королівської сім’ї, що правила колись нечистю — Рофеанів.

— Присідай! — наполегливіше повторив чоловік. Я підійшла до крісла, глянула на нього, потім на Білобрисого, на стіл з їжею.

— Я не присяду за один стіл з вбивцею мого батька.

Чітко й твердо сказала я, при цьому, дивлячись в очі Бліаду. А це був точно він... Та, якщо й ні, то він це має спростувати і саме зараз.

— Здивований, що ти знаєш моє ім’я! А ще скажу тобі відверто, що Гратен давно наривався... — поки він говорив, кожне його слово пробуджувало у мені лють, якої ніколи не відчувала.

Лють, що перемішана із болем та втратою дорогої людини. Тому я чітким й різким рухом схопила зі столу ножа і за-мить уже була біля Білявого, якого дана розмова не бентежила, бо він був спокійний, і це ще більше злило мене. Я перекрутила ножа натренованим рухом і встромила його прямісінько в серце виродка, якщо воно в нього є. Не здивуюся, якщо там виявиться порожнеча. Та його рука, яка мирно лежала на столі, якимось дивом, встигла перехопити мою. Він боляче стиснув мені долоню і ніж впав та розбив тарілку, дуже красиву до речі, фарфорову, з ручним розписом... Жаль тарілку і те, що я так і не перевірила наявністю серця у Довгов’язого.

Та здаватися я не збиралась, тому вільною рукою вхопила іншу тарілку й стукнула нею нахабу по голові. Шкода, розбилась знову тарілка, а його голова ціла, навіть крові не має. Що за день? Він зловив мою другу руку й притиснув до себе, а я зробила останнє, що могла. Бо моя злість кричала про помсту і бажала, ні, вимагала — крові. Я нахилилась і вкусила його за шию, бажаючи відірвати якомога більший шмат плоті.

— Заспокойся! — заверещав він і з силою відтяг від себе, при цьому, ще потряс кілька разів, — Ти не дала мені договорити.

Моє тіло трусилося тепер само від емоцій, що переповнювали мене. Я, чесно кажучи, не хотіла більше нічого чути, а просто вбити з особливою жорстокістю «короля нечисті».

— Моє ім’я Бліад. І я не вбивав твого батька! І взагалі не знаю звідки в тебе така інформація. Може поділишся? Або ні, не кажи. У мене в підвалі саме звільнилась кімната для тортур. Ув’язнений, передчасно помер...

— Ти сам сказав, що Гратен давно наривався... — чому я маю йому вірити?

— Так, сказав і не відмовляюсь від своїх слів. Та своїх ворогів, я вбиваю у чесному двобої, а не б’ю у спину.

“У спину”! Отже про вбивство батька він знає, як і подробиці...

— Тоді хто вбивця? — запитала скоріше себе, ніж Бліада.

— Самому цікаво. Та моя нечисть до цього жодного стосунку не має, як і я. Тому, це хтось із ваших.

Він відпустив мене, а я по інерції мало не сіла на стіл, до якого була притиснута, та вчасно спохватилась і присіла на крісло. Ноги підкошувались від почутого та від пережитих відчуттів, які мов живі ще хвилину тому керували моїм тілом.

— Чому я маю тобі вірити?

— Не вір. Твоя право. І, до-речі, суд відбудеться уже завтра, бо бачу, ти вже одужала й відпочила.

 Я промовчала, та подивилась на Бліада. Високого, худого, з нереально білим довгим волоссям, яким грався вітер з відчиненого вікна. А він кудись пильно вдивлявся, а потім почав щось шепотіти, та точно не мені, він ніби спілкувався з кимось невидимим, або на відстані...

— Вечеряй сама. У мене невідкладні справи з’явились.

І він вийшов, не глянувши більше на мене. Чому я була рада, бо вечеряти в компанії Довгов’язого, не хотілось зовсім. Та й їсти не хотілося, ще й їжа була з осколками битих тарілок. Я взяла з вази яблуко та присіла на широкий підвіконних відчиненого вікна і відкусивши шматок, спостерігала за вогнями, які раптом почали зникати. Один за одним, поки не стався енергетичний вибух, світло блакитного кольору. Це ж викид справжньої магії, чистої енергії... За кілька хвилин знову стався вибух і до мене дійшов запах диму та ще чогось не приємного.