Розділ 21. "Володіння короля нечисті"

— Вітаю у володінні короля нечисті! — урочисто заявив фейрі й скосився на Довгов’язого.

Це він так натякнув, що Білявий - король нечисті? Чи це жарт такий? Та й взагалі, всі знають, що королівська династія, що правила нечистю, була вбита шістсот років тому... Династія, яка володіла темною магією хаосу і їй підкорялась уся нежить... Яким саме способом була винищена династія Рофеанів, ніхто не знає, та це — факт. Тому... ніяким королем нечисті Довгов’язий не може бути. Хіба що — самопроголошеним. Може він маг, що збожеволів і вирішив очолити нежить. Бо інших пояснень не маю.

 — Ферт, ти вільний! — рявкнув Білобрисий, і представник лісового народу, схилив голову в поклоні та вийшов, залишивши мене наодинці з «королем нечисті».

— Не знала, що може знайтись настільки божевільний маг, щоб проголосити себе королем нечисті, — сказала я і засміялась.

Та мій сміх, тривав не довго. Білявий осатанів й за секунду, моє горло стиснула міцна рука.

— Серденько, запам’ятай раз і на завжди! Я не самозванець, а взяв те, що належить мені по праву! — хотіла заперечити, хоча б пікнути, та у горлі пекло і не вистачало повітря.

А коли до моєї щоки наблизилась друга його рука, яка на моїх очах перетворилась на звірячу, його пальці стали темно-зеленого кольору, а нігті — гострими, довгими кігтями. І гострий кіготь вказівного пальця пройшовся по моїй щоці. Було боляче. Після цієї демонстрації, мені стало не смішно, тому, коли він мене відпустив, я і не думала продовжувати кепкувати та сміятися. Навпаки, ще більше його почала боятись.

Піднявшись з ліжка я підійшла до вікна і виглянула у нього. Надворі був день, тобто, я проспала ніч і... Думка що з Джеком щось могло трапитись не покидала мене.

— На мене з Джеком напали песиголовців і коли я впала, то вдарилась головою й втратила свідомість і... — моя нога. Згадала про свою ногу, яку вкусив песиголовець, й глянула на неї. Вона була перев’язана. Подивилась на Довгов’язого, який розглядав мене, але мовчав. Невже мене лікували?

— Песиголовці притягли тебе до мене. І список твоїх злочинів проти нечисті росте. До вбивства Єхидної, додалося ще і вбивство болотяного охоронця. Тому, тебе чекає суд, де ти відповідатимеш за свої злочини.

Від почутого аж закашлялась. Він це серйозно? Злочини проти нечисті?

— Це щойно був жарт? — перепитала я з надією, бо не хотіла брати участі у цьому абсурді.

— Називай як хочеш.

— Я негайно йду звідси. Мені потрібно знайти Джека і нечисть... Ти Бліад? — непослідовність моїх думок мене лякала та... щось занадто багато збігів... Занадто багато не зрозумілих речей відбувається зі мною останнім часом.

— А ти, Сивілла Лінкольн, з найпрославленішого мисливського роду! Дочка Гратена Лінкольна, знаменитого й... Мертвого.

— Не смій вимовляти ім’я батька! — викрикнула я.

Та Білобровий тільки, гидко посміхнувся, показуючи, що думає про мої слова.

— Суд відбудеться, через два дні.

І він пішов, залишаючи мене саму. Я протерла долонею свою щоку, на якій, точно залишився слід від кігтів, цієї Білявої нечисті. Почала вдивлятися у кругле вікно, та, чесно кажучи, видно було не багато, але зрозуміла, що знаходжусь високо.

Тому краєвид івдкривався, як з висоти пташиного польоту, а знизу був ліс, що не мав кінця. Зробила висновок, що я досі в Прикордонному лісі. І що потрібно відси тікати, бо мені вистачило обвинувачень Гільдії.

Ні, серйозно, стати перед судом нечисті?.. Це за гранню всього що існує, що траплялося у всіх королівствах, та магічних світах. А ще не здивуюся, якщо головним виконавцем закону буде Довгов’язий, власною персоною. Щоб його Гнолли загризли! Від душі побажала нахабі.

Стук у двері перервав мої щирі побажання.

— Міс, можна зайти? — тихо запитав фейрі, який по суті уже зайшов.

— Звісно, що не можна, — мило відповіла я. Та нечисть, проігнорував мою відповідь, як я і думала.

 — За наказом короля, маю провести Вас до купальні й проконтролювати... — він зробив паузу, — Процес.

— Контролювати мене не треба і взагалі...— та тут і я зробила паузу, бо подумала, що розумніше буде, таки вимитись, бо пахне від мене жахливо. А за одно і обстановку розвідати, а може ще й інформацію якусь дізнатись. Тому попрямувала за крилатим.

Йшли ми довгим кам’яним коридором, виглядало наче знаходимось у суцільній скелі. І чим далі ми заходили, тим більше розуміла, що не помилилась. Фейрі, провів мене у грот, вверху якого був отвір, через який сонячні промені освітлювали все довкола.

— Передаю Вас у руки фей і чекати на виході.

Мені вклонився як і Блідолицьому. Дивно, як на мене. Та далі відбувались ще дивніші події. До мене підлетіли справжні феї, представниці нечисті, які в нашому королівстві не зустрічається. Навіть, жодного разу їх не бачила на власні очі, тому відверто витріщалась. Феї виглядали мило, вони були невеличкого зросту, як п’ятилітні діти, мали великі круглі очі та яскраве, пишне волосся. Одягнені були у чудернацькі сукні. Та, найбільше що привернуло мою увагу, навіть не прозорі, акуратні крильця, а нафарбовані рожевими фарбами пишні губи.

— Наша леді! — Ми отримали наказ, від короля, привести Вас у божественний стан.

Вони безупинну щебетали, кружляючи навколо мене. І мені в принципі подобались їхні старання. Та, насторожувало те, що вони весь час називали мене «Наша леді». Навіть після неодноразового мого зауваження і крику.