Розділ 18. "Інформація від нечисті"

Стояла в коридорі й слухала, та весь час думала, що зараз зі стіни матеріалізується Гранд і почне невдоволено читати мені нотацію про погані манери. Хоч у двох місцях одночасно, він не може бути. Чи може? Він дивний...

— Сліди Бліада мої люди засікли в Прикордонному лісі.

— Прикордонному? Я думав, він у столиці вештається...

— Усі так думали, та, як бачиш, це тільки приманка... Усі ці напади на палац і вбивства згрупованої нечисті, це тільки відволікаючий маневр. Щоб відвернути увагу від...

— Чого? — запитав Гранд у дроу, який замовк, так і не договоривши.

Голос Дроу, такий... нелюдський. З ричащими, хриплими нотками.

— Звідки мені знати, які можуть бути збочені плани у Бліада. Мене це мало хвилює...

— Не обманюй! Я знаю що це не так... Ти спиш і бачиш, як відомстити йому.

— Гранде, ти вважаєш, що Бліад причетний до вбивства Гратена Лінкольна? — почувши це я затамувала подих.

— Так, хто ж іще? А дівчина яку ти щойно бачив — його дочка. — мені не сподобалось, що опікун розповів нечисті про мене.

— Здивований. Думаєш, вона...

— Так.

Ось це я не зрозуміла. Що це вони мають на увазі? Та вони не продовжили дану тему, а перейшли на іншу, яка мене не цікавила. Чоловіки говорили так, наче не просто старі знайомі, а друзі. І думка, що нечисть і людина — друзі... Просто рвала всі існуючі стереотипи в моїй голові.

Я зайшла у «свою» кімнату і відкрила шафу. Вибрала зручніший одяг: довгу вільну спідницю із широким поясом та чорний жакет. У цьому вбранні я виглядала дорослою і навіть елегантною.

Та байдуже, головне вибратись звідси, добратися до Прикордонного лісу і вбити Бліада. Не знаю хто він, чи що таке та навіщо вбив мого батька... Та я дізнаюсь і він заплатить за скоєне. Відчинила вікно і глянула вниз. Здається не так-то і високо. Взулася у зручні чоботи, щоб легше було тікати, та згадала про браслет на своїй руці і знову спробувала стягнути його — марно, тільки руку протерла до крові. Не знаю, як працює ця штука і що буде потім, та просто сидіти тут я не можу.

Тому, не озираючись вилізла у вікно і повисла на підвіконні, оглядаючи територію маєтку, по якій ходили охоронці, але вони були якість не такі... Їхня манера ходьби відрізнялась від людської, що до біса лякало. Почекала поки два цих непорозуміння зайдуть за будинок і швидко почала спускатись вниз. Трималась за виступи, яких у стінах було багато, що теж дивно. Зістрибнула на землю і короткими перебіжками, ховаючись за дерева, що росли на території, дійшла до воріт.

Та перед тим, як доторкнутись до них, кинула невеличкий камінець і він розсипався. Дідько, ворота під магічним захистом. Так і знала, що не просто так, тут охоронців немає. Дістала зі своєї невеличкої сумки, яка завжди зі мною, екстракт отруйного плюща, та срібний пил, що в поєднанні створює вибуховий ефект. Відійшла на кілька кроків і приготувалась жбурнути...

— Сивілло, ти хочеш усім оголосити що йдеш?

Ворота тихо відчинились і я одразу вислизнула в них. Джек широко посміхався, дивлячись на мене, як на ненормальну. А я сховала в сумку екстракт і срібний пил.

— Ходімо, — сказав він і ми рушили до найближчого провулку.

Довго йшли мовчки не бажаючи привертати зайвої уваги.

— Стій тут, — промовив Джек і залишив мене саму біля високого будинку.

Та він скоро повернувся з капелюшком у руках.

— Твоє волосся, занадто привертає увагу.

— Дякую, — сказала хлопцю, який знову, чомусь, мені допомагав.

Коли ми покинули центр міста й стояли на роздоріжжі я таки наважилась поговорити з Джеком.

 — Джеку, мені потрібно в Прикордонний ліс.

— Я знаю, тому піду з тобою.