Розділ 13. "День, що перевернув усе"

Найбільше мене дивувало, навіщо Гільдія тримає нечисть? Чому просто не знищує?

— Джек...

— Сивілло, це не найбезпечніше місце для відвертих розмов.

Відповідь мене здивувала. Бо, як це може бути, що Гільдія не надто безпечне місце? Та й добре... Якщо він не хоче нічого говорити, то хай мовчить... Обурювалась сама до себе підіймаючись сходами на верх, до батька. Оце він зараз зрадіє, почувши про завдання-покарання, і всі деталі дивної розмови з Головою Гільдії.

Та у приміщені, де я його залишила, нікого не було. І ми з Джеком пішли за мисливцями, що поспішали до вхідних дверей. Надворі було скупчення натовпу, вони наче на щось дивились, ми теж підійшли. Всі розступались коли бачили нас і я скоро зрозуміла причину. На землі, в калюжі крові лежав Гратен Лінкольн...

Мій батько! Найкращий мисливець королівства, староста села Моргалія. Очі батька були широко розплющені, що здавалося ніби він просто дивиться в небо. Та багряна рідина, що витікала невідомо звідки, бо рани не було видно, говорила про інше. Я прикрила рота рукою й намагалась справитись з потрясінням та цілою скупою емоцій, що навалились на мене так неочікувано.

— Батьку!.. — покликала механічно, звичка, що виробилась впродовж мого життя.

Відповіді не було, стояла мертва тиша, що аж давила. А Джек зробив те, на що я ніколи б не наважилась,- перевернув тіло Гратена і... на спині була велика рана, наче від сокири. Світ припинив для мене бути таким яскравим, все втратило фарби, а туга захопила серце. Я справді бачила все наче через пелену, а може це просто сльози, які самі навернулись на очі.

— Хто це зробив? — люто запитав Джек переводячи погляд з одного мисливця на іншого.

Та всі мовчали. Прийшов голова Гільдії з цілителями, які навіть з магією нічим не могли допомогти бездиханному тілу. Після того, як вони забрали батька, почався балаган, різні теорії та...

— Де Генрі? Я, коли йшла до Голови Гільдії, залишила батько з ним. — після моїх слів здійнявся ще більший шум...

Мисливці кинулись шукати Генрі, за яким і слід простив. Його так і не знайшли. Я сиділа на першій сходинці сходів, що вели до вхідних дверей Гільдії, та спостерігала за усім. Мені не вірилось що це правда. Здавалося, що це чиїсь поганий жарт, що все добре і Гратен зараз прийде та викрикне свою коронну фразу, яку я так багато разів чула: «Сивілло, ти що накоїла?».

Та цього не відбувалось, жах продовжував тривати, а я не знала, що мені робити далі, як повідомити мамі про те що сталось і з ким тепер порадитись щодо завдання, яке мені призначив Голова Гільдії? Мій батько часто був суворий до мене, та що там — завжди. Він кричав, карав, критикував і ніколи зі мною не погоджувався. Часто порівнював мене зі зразковими дочками своїх друзів. А ці порівняння, звісно ж, були не на мою користь. Та, не зважаючи на це, Гратен був моєю опорою, сильним плечем, татом, що розбереться з усіма проблемами, знищить нечисть будь-якого рівня та виду. І от, його не стало. Всередині з’явилася пустка, наче й частини мене не стало. Було страшно усвідомлювати, що я зараз сама. Зовсім самісінька у столиці королівства Веліґрад. А батько... А батька хтось убив.

— Джеку!.. — крикнула я побачивши хлопця.

Бо не бачила його, поки він шукав хоч якісь сліди Генрі.

— Я маю знайти вбивцю батька. — маю, повинна, зобов’язана. Я маю знайти того виродка.

В мені розпалювалась лють, що в перемішку з болем перетворювалась на вибухову суміш.

— Так, Сивілло... Та у тебе є ще одна проблема, — Джек говорив серйозно.

— Яка саме?

— Ти не повнолітня, тому, по законах королівства, твоєю подальшою долею розпоряджатиметься найближчий батьковий родич чоловічої статі.

— Але ж моя мама жива, тому...

— Так, але по закону, це нічого не міняє.

Це що за закони такі? Хто їх придумав? Покажіть мені його!

— Цього не може бути... Тільки не це... — бо це справді глобальна проблема, бо найближчий родич батька — жахлива людина.

Я його терпіти не можу, як і він мене. І він саме живе у столиці. Це батьковий троюрідний брат — Гранд. Він не мисливець, а займає високу посаду в палаці. Я ніколи не хотіла про нього слухати, для мене він був скоріше родичем нечисті ніж моїм. Батько теж його не любив, бо він не пішов за сімейною традицією й не став мисливцем, а став чиновником. Джек присів поряд мене і заговорив, як до маленької дитини.

— Селі, Голова Гільдії, уже повідомив Гранду і він скоро приїде по тебе.