Розділ. 12. "Моє завдання"

Ми сиділи з батьком та із його другом мисливцем у головній залі Гільдії, де було безліч баночок різного розміру заповнених рідиною та частинами тіл нечисті: язики, очі, пальці, пазурі, долоні чи навіть цілі голови. Чесно кажучи, мені було в край не приємно на це дивитися. Та й не розуміла для чого ці експонати потрібні, бо естетичної краси, вони точно не несли. Батько розповідав про справи з нечистю в Моргалії, а Генрі про столичну нечисть.

— Останнім часом, нечисті побільшало в рази, а прикордонні ліси просто кишать нею. Столичні мисливці не розуміють в чому справа. А ще нечисть наче хтось об’єднує й віддає накази що робити. Бо нечисть різних рівнів діє згруповано, а це, апріорі, не можливо.

Так, мені теж здалося це дивним, бо нечисть не може співпрацювати разом. Це не можливо... Нашу розмову перервав той самий член Гільдії, що висував звинувачення проти мене. Неприємно мені його бачити, так і хотілося показати йому язика.

— Міс Лінкольн. Вас чекає Голова Гільдії мисливців.

Я піднялась, як і батько, якого зупинили словами.

— Гратене, твоя дочка достатньо доросла, щоб вислухати вердикт за свої вчинки без тебе.

Батькові це не сподобалось, та він присів, а я пішла за чоловіком, який попрямував знову вниз по сходах. Невже далі стоятиму в залі засідань? Та ні, ми попрямували в інший бік. Чим дальше ми йшли, тим холодніше ставало і моторошніше. Це наче підземний лабіринт, бо ми довго йшли минаючи коридори заокругленої форми та то опускалися, то підіймались сходинками.

 — Заходь. — сухо сказав мій поводир, вказуючи на металеві двері.

Я зайшла. У просторому приміщенні було світло, не царювала напівтемрява, як у коридорах. Потерла очі й побачила за широким столом учасників: Джека, що сидів із закладеними “в замок” руками і незадоволеним виразом обличчя. Ердара Варса, що навпаки був задоволений чимось. Та старшим, сивим чоловіком, якого на засіданні не бачила.

— Присідайте, міс Лінкольн.

Я присіла на єдине вільне крісло, що стояло між двома чоловіками.

— Отже, ви стверджуєте, що на Магічному полюванні крім учасників був ще один чоловік, що розмовляв із Єхидною.

Такого запитання не чекала, бо це нікому крім батька не розповідала і взагалі, яке це має відношення до мого покарання?

— Не зрозуміла?

— Мені передана інформація з перевірених джерел, що на території Магічного полювання, був чоловік, не був його учасником, і ви з ним розмовляли. Опишіть його, та розкажіть, всі деталі, будь ласка.

 Щось я нічого не розумію. Навіщо це йому? А ще, я не хотіла нічого розповідати... Глянула на Джека, який теж дивився на мене.

— То були мої галюцинації, головою об гілку дерева вдарилась, — сказала я дивлячись на Голову Гільдії.

— Зрозуміло, — відповів він, незадоволений моєю відповіддю, — Та міс Лінкольн, хочу попередити Вас, що в моєму арсеналі є чудові, дієві методи, як отримувати правду.

— І які не застосовуються до жінок, — вставив Джек і з викликом подивився на Голову Гільдії.

— Перед тим, як пройти посвяту і стати мисливцем, претендент підписує статут. А міс Лінкольн, посвяту не проходила і тому на неї діють загальні закони Гільдії, — з ноткою злості повідомив Голова Джеку.

— Так, міс Лінкольн, взяла участь у Магічному полюванні. Духи лісу її прийняли й визнали гідною, тому вона майже мисливець, залишилось підписати статут і пройти посвяту, що є більше традицією ніж необхідністю, — заявив Джек, чим мене здивував.

— Жінка не може бути мисливцем! — подав голос Варс.

— Але ж вона вже ним є, і на моїх очах відсікла голову Гноллі. Тому раджу вам, переглянути застарілі принципи й прийняти дійсність, — дивилась на Джека й вухам не вірила.

Та він настільки владно себе поводив і так впевнено. Кожне його слово було чітке, виважене, що не можливо було ним не зачаруватись.

— Моє рішення таке: Сивілла Лінкольн отримає звання мисливця, тільки тоді, як доведе свою кваліфікацію. Тобто складе іспит... У Прикордонному лісі поселилась нечисть, як мінімум восьмого рівня, і на її знешкодження Гільдія відправила уже трьох мисливців, та жоден не повернувся.

— Це занадто складне завдання для... — почав говорити Джек...

— Для жінки? — за ним продовжив Голова Гільдії й криво посміхнувся.

— Я впораюсь! — заявила я не роздумуючи. Відступати не має куди. Я не повернусь в Моргалію.

— Ще побачимо! — з неймовірною невпевненістю в мої сили відповів Варс, який взагалі не розумію, чому тут сидить.

— Ідіть Сивілло. З вашим батьком я сам поговорю й повідомлю про все.

Це навіть добре, бо мені самій не хотілося це робити.

                                                              ***

Я вийшла з кабінету, а за мною Джек.

— Я проведу. Тут легко заблукати.

Я нічого не відповіла, просто йшла біля нього і старалась зрозуміти навіщо він допомагає мені?

— Ми заблукали? Я сюди йшла не цієї дорогою.

Точно не цією, бо не бачила нескінченного коридору із десятками дверей.

— Це короткий шлях. Та почувши звірине ричання, мені захотілось повернутись на довший шлях.

— Джеку, дякую, що заступився, коли мене звинувачували на суді та й зараз в кабінеті... Я просто зовсім нічого не розумію. Чому Варс висуває проти мене обвинувачення й обманює, що був на Магічному полюванні?

— Він намагається прославитись чужим коштом, а ще у нього вуха по всьому королівству. Він...

Та грюкіт у двері перервав нашу розмову.

— Що там?

— Я не знаю, — та на його обличчі з’явилась іронічна посмішка, яка казала, що все він знає.

— Хочеш глянути?

— Так... — моя цікавість завжди приводить мене до нових неприємностей, та від такої спокусливої пропозиції не могла відмовитись.

Джек, витяг з кишені невеличкого складеного ножа і з легкістю відімкнув замок та відчинив двері.

Те що я побачила, важко описати словами, бо воно не мало єдиної, сталої форми, а весь час рухалось та змінювалось.