Розділ 11. "Свідчення"

Я дивилась на Ердара Варса. Він виявився зовсім не таким, як я його уявляла. Це був молодий чоловік приємної зовнішності, середнього зросту, з досить міцною статурою та типовими рисами обличчя. Мав чорні брови, карі очі, темне волосся, а ще кільце в одному вусі. Коли він перевів погляд на мене, то з почесного члена Гільдії, як представили його перед «судом», він змінився на “нишпорку”. Губи він піджав, очі примружив, ніби перед ним стояла не я, а нечисть 13 рівня, ніби хотів “побачити” мої думки. Зовсім не розумію причин такої зміни стосовно мене. А ще, не пригадаю, щоб бачила цього чоловіка на Магічному полюванні. Отже, він обманює... Та, якщо б він був у моєму селі, то про це гомоніли б усі кому не лінь. Це б була подія мало не такого ж масштабу, як і Магічне полювання. А ще, усі неодружені дівчата вдягли б найкращі свої наряди та й ходили б за Варсом по п’ятах. Але цього всього не було, тому що Ердара Варса не було в Моргалії. І всі це знають. Тому, для мене є питанням... Чому почесна Гільдія мисливців влаштувала весь цей цирк?

— Сивілло Лінкольн, ви визнаєте у свої злочини, які я щойно озвучив?

— Ні, пане! Я не пробиралась на територію полювання, а чесно пройшла відбір і духи лісу мене пропустили. По-друге, Ард з Діном самі винні у тому, що з ними сталось. Вони не серйозно поставились до Магічного полювання і хотіли не захистити мене, а навпаки, використати як приманку для Єхидної. А Ердара Варса й близько не було в Моргалії і цю свою статтю він написав з пліток. Як і цю картинку, що зовсім не відповідає моєму образу. Браслетів з роду не ношу, як і декольте. Всі члени Гільдії зашуміли й від кожного мого слова шум збільшувався. Та я не буду мовчати і вислуховувати безглузде обвинувачення. — Вся проблема в тому, що я жінка?! — чи то ствердила, чи запитала, я й сама не знаю. І глянула на батька, який був біліший снігу, й тримався за серце обома руками.

— Місс, я був в Моргалії й спостерігав Магічне полювання, яке ви зірвали. І по вашій винні, нечисть 10 рівня, Єхидна, втекла і зараз розгулює королівством. — указав Варс до мене гучним, поставленим голосом.

— Цього року? — скептично перепитала у нього.

— Ви звинувачуєте мене у неправдивості моїх слів? — його тон був настільки вражений.

— А ви звинувачуєте мене у неправдивості моїх? — ні, це нормально? Мене звинувачувати у всіх смертних гріхах можна, а його ні? Обурення, злість підіймалась у мені як ураган, що ось-ось рознесе все довкола себе. Я дивилась злобно на Варса і прагнула стерти його в порох та розвіяти за вітром! Або ні, хай тут залишається і всі ходитимуть по ньому. Він теж дивився на мене ну дуже злісно. Та, раптом шум стих. Стало настільки тихо,.. До нас йшов він... Він дивився на мене, а всі - на нього. Джек тримався чудово, не хвилювався, не дратувався від вирячених очей тут присутніх поважних мисливців. Він, наче король Моймир 13, йшов крізь натовп не зважаючи ні на кого. Та й одягнутий він був не так, як я звикла його бачити в Моргалії. Зараз на ньому був одяг, що більше відповідав столичній моді: довгий, темний піджак з вишивкою, яку я не могла розшифрувати, темна кофта, із зав’язками біля шиї, штани, із цупкого й дорогого полотна та високі черевики зі шкіри, яку жоден селянин собі не міг дозволити придбати. У цьому образі Джек Славомир виглядав солідним та старшим. Персоною, що виросла у столиці та ніколи не покидала її межі.

— Я теж був присутній на Магічному полюванні в Моргалії і можу з впевненістю сказати, що вас, — Джек говорив холодно, чітко та з явною неприязню до Варса, який був збентежений появою Славомира, — Ердаре Варсе, не було в Моргалії, ні на цьогорічному Магічному полюванні, ні на минулорічному. І ваша стаття в газеті не відповідає дійсності, як і, — Джек глянув на мене, зміряв поглядом з голови до ніг, підмітивши всі деталі бісового сарафана і відповів впевнено, — намальована Вами картинка у «Маго-Віснику». Чомусь ніхто не перебивав Джека, не намагався заперечити його словам, які свідчили проти Варса. Навпаки «почесний» член мисливської Гільдії, що звинувачував мене перед всіма, хитнув головою та змінив тактику.

— У Вас є ще якісь докази... — представник Гільдії говорив так тихо, що я ледь розчула його слова. Тут до нього підійшов батько і вручив якісь документи із восковими печатками. Гратен на мене не дивився. Він стояв із вдаваним спокоєм та, гордо піднятою головою і чекав вердикту.

— Я приймаю усі докази та свідчення. Все одно правила Магічного полювання були порушені Сивіллою Лінкольн, бо жінкам заборонено брати у ньому участь. Тому, вона понесе покарання, яке буде озвучене пізніше й приватно, після того, як поважні члени вирішують яке саме воно має бути. Варс, на сам кінець посміхнувся мені й покинув приміщення, як і всі мисливці, що сиділи на лавах. Батько хитнув головою Джеку й потягнув мене до виходу. А я, розгубившись, навіть не подякувала йому за допомогу.