Розділ 9. "Славомир..."

Новина, яка вразила мене до глибини душі. Лист, який прийшов від Гільдії батькові. Насправді. Тут звучить барабан. Мені!

Мені!!!

Досі не вірю, як і Гратен. Що нервово ходить своїм кабінетом, туди-сюди. Здається, зараз під його ногами загориться килим, а з ніздрів піде пар. Та ще більше його дратує, широчезна посмішка, що не заходить з мого обличчя.

Мене запросила Гільдія мисливців на аудієнцію. Уявлення не маю що там мені казатимуть, та сам факт вражав. Як і думка, що я поїду разом із батьком до столиці королівства Велґраду. Вирвуся із цього забитого села, яке уже в печінках сидить, разом із селянами та їхніми застарілими поглядами, що відстають на років сто, як мінімум.

— Сивілло, припини посміхатись! І взагалі весь цей цирк із полюванням. Ти не чоловік! Не можеш носити зброю й кидатися на нечисть.

Точно. Я мала ж переляканими очима бігти спотикаючись, коли напали на торгові лавки Гнолли. А потім з далеку у натовпі зівак, дивитись як вони шматують кому не пощастило швидко втекти.О, а ще молитись, щоб прийшли сміливі мисливці й захистили. Бо я ж жінка.

Ні, батьку, не дочекаєтесь.

Мої думки вирували емоціями, та Гратену нічого не говорила.

А він присів за крісло й почав бурмотати собі під носа традиційні вислови, які чула не одноразово. За що йому не пощастило й дісталась така дочка, а не син. Що я ходяче нещастя й через мене на нього так і сиплеться невдачі та неприємності.

Я не бажаючи це слухати по тихому вийшла й на кухні на мене чекала стурбована мати. Ох ці ж батьки. Коли зрозуміють, що я виросла?

— Селі, я так хвилююсь за тебе. І навіщо ти тільки полізла до Гноллів? Ти могла постраждати.

— Мамо, я мала допомогти впоратись з нечистю. Бо не могла просто стояти осторонь...

Мама міцно мене обняла й поставила на стіл свіженькі вареники, такі апетитні та ароматні.

А сама, швидко вимила руки й присіла за стіл, що накритий вишитою мамою скатертиною й почала швидко їсти вареники з вишнею. Смакота.

— Селі. Батько не знає навіщо Гільдія тебе викликає на аудієнцію. І теж хвилюється.

— Батько, хвилюється? Нізащо не повірю.

— Він тільки зовні такий черствий. А в середині...

— Ще черствіший, — завершила мамине речення.

— Може тобі варто відмовитись? — з надією в голосі проговорила мама.

— У нашому королівстві не можливо відмовити королю Моймиру 13 та Гільдії мисливців. Тому я завтра точно відправляюсь до столиці, не залежності яке в мене бажання.

Хвилину думала й не пережовувала вареник.

— Мамо, — заговорила серйозно, як ніколи, — Ти ж знаєш, що тут мені нічого робити. Заручини розірвані й після всього ніхто мене у селищі та і сусідніх заміж не візьме. Та це не найголовніше, ти ж знаєш мою думку про це... — хотіла ще додати, та на цей раз, мене пережила мама.

— Настав час, рухатись далі, — мама точно виразила мою думку.

— Так, настав.

Далі ми мовчки їли, та в моїй голові раз за разом спливав Джек, що так впевнено тримав меча і вбив трьох Гнолл. А вони гідні супротивники, як-не-як, а нечисть 8 рівню.

— Мамо, а чому Джек не брав участі у Магічному полюванні? Він же мисливець, на відміну від Стіва Дорсона.

— Джек Славомир? Сьогоднішній герой Моргалії, що сам впорався із чотирма Гноллами?

— Трьома! Одну ж вбила я. Та всі як все викреслили мене зі списку героїв. Ну нічого, я заставою всіх про це пожаліти.

— Джек гостює в Моргалії у свого дядечка. — сказала мама, та її думки були далеко.

— Гостює? Довгенько він гостює. Від коли я пам’ятаю, то він уже був в Моргалії.

Це тільки мені здалось дивним? Бо мама так себе не поводить... Загадково.

— Мамо? — протягнула я, та вона відвела погляд.

Після їжі я пішла збирати свої скромні пожитки. Бо Гратен — жмот й на мої розходи виділяв не багато. А ще постійно повторяв. Що коли одружусь, то доїтиму чоловіка й він буде балувати мене. А я відповідала звісно, не мовчала. Що дивлячись на маму, то ви батьку, не дуже то і балуєте.

Гратен злився на це і наступного дня приходив із подарунком мамі.

У дорожню сумку поклала на самий низ мисливський наряд: плащ, сорочку та зброю. І сарафани, мої «улюблені» та стрічки для волосся та туфлі. Свої особисті записи про нечисть.

Зайшла до кімнати мама і сказала те, чого не чекала.

— Селі, тримайся щомога далі від Джека Славомира. Селі...

— Добре, мамо. Я ж їду завтра, а він залишається тут. Тому це буде не складно зробити.

Мама зробила наголос на Славомир. А я вперше чую що у нього є друге ім’я, його ж дають тільки дворянинам... Славомир. І я навіть не знала що у Джека є друге ім’я. Джек та й Джек. А тут Джек Славомир.