Розділ 8. "Вперше хтось став на мій захист..."

Після того, як Біла Леді мало не розгромила наш дім, довелось добряче попрацювати. Прибрати, відремонтувати, й зібрати купу сміття, яка залишилась в подарунок. Батько, звісно, незадоволений станом речей, тобто мною, бо хотів спекатись і передати під повну відповідальність Дорсонів. Але не тут-то було...

Про Стіва тепер говорять усі та оминають, особливо дівчата. Бо легенда про Білу Леді, аж надто відома. Та мені не шкода його, він сам винен у своїй біді. Батькові прийшов лист із Гільдії мисливців і мені дуже цікаво, що там написано. Я б і сама могла глянути, та Гратен забрав листа з собою і відправився виконувати щось там... Не цікавилась що саме, бо, мабуть, знову якась дрібна нечисть псує сільське майно.

Я гордо крокувала до лавок з овочами, мама доручила закупитись на вечерю. На односельчан не звертала уваги, а їхні жарти пропускала мимо вух і одночасно мріяла поїхати якомога далі з Моргалії, наприклад у столицю королівства — Веліґрад. (Королівство — Великоморавія; Столиця — Веліґрад; Форма правління — патримоніалізм (це правління, при якому вся влада знаходиться в руках верховного правителя: окремої особи (автократія) або обмеженої групи осіб (Мисливська Гільдія). Всі інші класи суспільства, включаючи вищий і середній класи, до влади не допускаються, або відсутні, як такі. Влада верховного правителя або правлячої групи, як правило, нічим не обмежена.) Офіційна мова Старослов’янська; Дата створення/заснування 833 — за Великоморавійським календарем.)

Біля торгових лавок з продуктами було багато людей і в принципі життя в Моргалії протікало як зазвичай: сіро, буденно, нудно. Та сьогодні, щось пішло не так. Картина різко змінилась із мирної на хаос. Хаос, що полонив усіх, і важко було зорієнтуватись через крик і шум. Та, коли побачила нечисть 8 рівня, то все зрозуміла. Тобто причина хаосу стала ясна.

Та не зрозуміло, що Гнолли, а це точно вони, цих істот важко з кимось переплутати, тут забули. Вони ж не контактують з людьми, живуть у степах невеличкими, закритими групами. Гнолли схожі до неперетворених у вовчу сутність перевертнів. Вони наче перевертні, бо голови вовчі, та тіло людське, тільки покрите густою рослинністю. Жахливо виглядають і поводяться так само.

Вони загрозливо та, голосно ричали й пересувались на четвереньках, перевертали лавки з овочами, фруктами та іншим продовольством. Селяни ж розбігались хто куди. А коли старий продавець кинувся на нечисть, що руйнувала його лавку, то, мабуть, одразу і пожалів про необдуманий вчинок. Бо Гнола швидко з ним розправився. За лічені секунди вирвав добрячий шмат шиї, з якої лилась фонтаном кров.

Я довго не думала і витягла із сарафану (так, я у традиційному сарафані, який терпіти не можу), зачаклованого ножа, який одразу активувала і він збільшився до максимального свого розміру. Швидко оцінила кількість недо-перевертнів, їх аж чотири й кинулась в бій. Гнолла, той самий, що прокусив шию старому, теж кинувся на мене, та я виваженим, різким рухом відрубала йому голову. Сама не вірю що вийшло. А ще, мабуть, щойно заодно прийняла кривавий душ.

Та далі все пішло не так гладко. Бо нечисті не сподобалось, що я вбила їхнього «друга» і вони троє кинулись на мене і... Переді мною став Джек, не знаю звідки він взявся, бо не бачила його.  

— Гарний удар, Селі. — його голос був спокійним.

І мені навіть здалось, що він посміхнувся, просто я цього не побачила, оскільки мій зір впирався у його широку спину. А ще мені добре було видно його великого меча у тричі більшого за мого. Меча, яким Джек вправно володів й відрубав Гноллі, кінцівки, а потім і прикінчив.

Залишилось ще дві нечисті, які голосніше заричали й почався бій. Якщо його так можна назвати, бо супротивники не люди, а нечисть, яка не дотримується правил і володіє надсилою. Гнолла відкинула Джека в сторону і повалила мене на землю. Я виставила свого невеликого меча вперед і притисла до вовчої горлянки. Та не так легко було побороти нечисть і коли сили завершувались, а мій же меч був уже біля мого горла, Гнолла обм’якла і повалилась усією своєю вагою на мене. А потім хтось ногою відкинув істоту вбік.

Тільки я тоді змогла вдихнути повітря на повні груди. Джек, із мокрим від поту волоссям, простяг мені руку, яку я з радістю прийняла. Вже, стоячи на ногах, поглянула довкола, оцінюючи масштаби розрухи. І почула все теж запитання батька.

— Сивілло, ти що знов накоїла?!

Мої руки були у порізах від мого меча і, виявляється, досить глибоких... Джек витяг хустину, розірвав її на двоє і по черзі перев’язав рани. Примітивно та краще так і мені його турбота була приємною.

— Гратене Лінкольне, ваша дочка не причетна до нападу Гнолл. Навпаки, вона проявила мужність і стала на захист селян.

Вперше, за своє життя, за мене хтось заступився (крім мами звісно). Не звинуватив, не став осторонь з насмішкою, а заступився! Батько, з мечем у рухах, захеканий, мабуть отримав сигнал тривоги і побіг до місця небезпеки.

— Сивілло, жінки не беруть до рук зброю, а, тим більше, не лізуть у бій з нечистю! Коли ти нарешті це освоїш! — батько наче не звернув на слова Джека увагу й продовжував лекції у своєму улюбленому стилі.

А от я навпаки, вперше сьогодні звернула увагу на Джека. На його міцні натреновані руки, загоріле обличчя, темне волосся, що не слухняно спадало на очі. Очі, які він наче приховував. Чому? Сьогодні, у хлопцеві, побачила інше, таке, що не піддається поясненню, логіці.