Розділ 7. "Маленька перемога та час рухатись далі"

Я сиділа за вузьким столом, перед батьком, і мовчала, бо зізнаватись аж ніяк не збиралась. Навіщо воно мені, ці зайві проблеми, яких і так вистачає? 

— Сивілло Лінкольн, навіть не кліпай мені й не вдавай з себе невинну, бо не повірю! Надто добре знаю тебе. Ти не хотіла одружуватись зі Стівом, і тому придумала це! Батько грізно насупився, попросвердлюючи мене поглядом. Та я не відводила очей, знала чим це мені загрожує. Він, якщо помітить, що я ховаю очі, нізащо не відчепіться, поки до істини не докопається, тому я трималась. 

— Батьку, та що ти таке кажеш? Як я могла таке зробити? Це ж не можливо! Як я могла знайти чи прикликати навмисно Білу Леді? І ще змусити її рознести усе довкола, розігнати гостей і напасти на Стіва? Гратен задумався, а я саме цього і чекала. — Таточку, я не винна. Я, як і всі, стала жертвою, покинутою нареченою. — і з моїх очей покотилась сльоза. Сльоза, заради якої я намастила око настоянкою зі спеціальних трав, від яких мало зір не втратила. Та це було того варте, бо батько здався. І мені навіть шкода його стало, бо він похилив голову й виглядав пригніченим і наче постарів на кілька років. 

— Селі, ти хоч розумієш, що Дорсони не пробачить нам цього. Вони розірвуть договір, а частину грошей, які я вже вклав, як твоє придане, не повернуть. А ще, звісно ж, до твоєї репутації, з якої мало що залишилось, додасться ще репутація нареченої, яку всі обходитимуть десятою дорогою. Гратена неймовірно засмучував цей факт. А от мене навпаки, — безмежно радував. Та я приховала блиск очей і дивилась на свої ноги. 

— Мені дуже шкода, що так сталось. І з цими словами я повернулась до дверей і... посміхнулась, переможною посмішкою, яку не могла приховати... і дарма. Бо у дверях саме стояв Джон, права рука батька. І він підняв свої густі брови вверх і секунди три сканував мене. І за цей час я зрозуміла, що на мене прийшла велика, безмежно-темна пітьма. Бо Джон вірний батьку, і... Та він мовчав, пропустив мене і взагалі перевів тему, заговоривши з батьком про Єхидну. Мені було дуже цікаво послухати, тому я прикрила двері, зробила крок і прислухалась. 

— Гратене, ми прочесали по вашому наказу весь ліс і жодних слідів Єхидної не знайшли. Духи лісу теж підтвердили, що жодної нечисті 10 рівня у лісі не має. 

— Вона не могла розчинитись і зникнути з лісу. А якби перейшла до іншого лісу, то неодмінно б ми про це почули. За нею б тягнувся слід із мертвих, висушених тіл. 

— Так, тому це дуже дивно. За власною ініціативою, я ще організував пошуки і в сусідньому лісі, та результат такий же.

— Джон, вірний пес, не дарма я його так назвала. Та вони марно гають час, бо Єхидни ні в нашому, ні в сусідньому лісі не має. Та вони ж не хочуть мене слухати... 

— А що говорять духи лісу про сторонніх на території магічного полювання, звісно, окрім моєї дочки. Я не була сторонньою на Магічному полюванні! Кричав голос в середині. 

— Лісові духи, сказали, що ваша дочка принесла у жертву свою кров, і вони її прийняли. Тому Сивілла, була повноправним учасником Магічного полювання. Чула, як батько демонстративно сплюнув на землю й проговорив кілька добірних матів. Та, дуже рада це чути, тобто, що я була повноправним учасником, а не, як писали деякі, що таємно пробралась на полювання. Якщо б автор статті хоч щось знав про Магічне полювання, то б ніколи таке не написав. Бо духів лісу, не можливо обдурити. Вони відповідають за всю розмічену територію Магічного полювання й не впустили б нікого зайвого. Та, батько точно це знає, тому удвічі образливіше таке чути від нього. 

— Тобто, духи нікого стороннього не виявили? Наприклад того дивного чоловіка, який, за словами Сивілли, розмовляв із Єхидною. 

— Так, духи підтвердили, що жодних, сторонніх та дивних чоловіків на території не було. 

Але ж як? Як таке може бути? Він же був там. Перед моїми очима так і випливає картинка з його іронічним обличчям і довгим, білявим волоссям і жахливими манерами. Точно, його манери аж надто самовпевнені як і він сам. Тому, він точно не простий селянин.

І не мисливець. І точно маг, та не світлий маг, хоч його колір волосся говорить про інше. Але колір шкіри знову збиває з пантелику і розбиває усі розумні доводи. Бо світлі маги зі світлим волоссям, бо отримують такий колір через концентрації довкола них високочастотної магії. І шкіра у них теж світла, дуже світла, навіть бліда, наче не бачила ніколи сонця.

А от у темних магів — темний колір волосся і смугла шкіра. Через низькочастотні магічні вібрації. Та ні темні маги, ні світлі не вміють пропалювати матерію простору. Це категорично не з їхньої конфесії. І, якщо глибоко копнути, то це ні з чиєї магічної конфесії. Це настільки дивовижне вміння, що зустрічається тільки в міфах, які, як всім відомо, правдивістю не виблискують. Тому не дивно, що мені ніхто не вірить, бо це на грані фантастики, нереального...