Розділ 18

Замріявшись про подібне, Віра не помітила, як прийшла ніч. Нічна темрява принесла спокій, як і молодий місяць, що заглядав у вікно.

Віра вимкнула світло, підійшла до вікна, замилувалася на вічного супутника Землі. Вона думала про те, що як було б добре  почати життя подалі від всього того, що оточує її зараз. Дивно було думати так дівчинці, чиє життя тільки почалося. Єдина рідна людина - це її батько. Мабуть, якщо товста, незграбна донька щезне з його життя, то молодому чоловіку стане тільки легше. Можливо, зустріч з Софією і стала тією відправною точкою, яка відділяла юного підлітка від правильного кроку.

Віра вирішила подумати про все це вранці. Нехай у вісні забудуться прикрощі, хвилювання і тривоги. У країні сновидінь усі рівні…

Встала дівчинка пізно, що не було дивним. Переверталася майже цілу ніч, лише під ранок заснула важким сном. Уставши, ліниво потягнулася, із досадою думаючи про те, що доведеться зараз йти умиватися, чистити зуби. Цікаво, відьми можуть так, щоб все це робилося просто так? Дівчинка навіть засміялася від таких роздумів.

Батько вже поснідав, і знаходився у бесідці. Віра, зробивши собі чаю, намазавши бутербродів і набравши цукерок, рішуче пішла до нього.

Ще не дійшовши до батька, вловила неприємний запах. Дмитро сидів із цигаркою у руках, і похмуро курив. Вигляд паруючої палички, настільки вразив і обурив доньку, що вона промовила:

- Тату, ти ж кинув палити? Два роки назад покинув. Нащо знову починаєш? Здоров’я не шкода?

Батько перевів погляд на дівчинку, у його очах відобразилася біль. У Віри здавило у грудях:

- Що сталося?

- Ельвіра від мене пішла.

- Нехай валить собі, - дівчинка потиснула плечима.

- Іншої відповіді від тебе не сподівався. Дочекаєшся тут пітримки…

У дівчинки такі слова викликали роздратування. Вона шумно поставила тацю з їжею на столик.

- Мені прикидатися? Не велика біда, якщо ця гламурна курка щезне з мого життя. З нашого життя.

- Видно, знайшла когось більш молодого.

- Ти віриш у це, тату? Тобі тридцять два, їй двадцять п’ять. Також не юна дівчинка. Вона знайшла когось більш багатого. От і увесь секрет.

Дмитро мовчав. Віра, набравшись хоробрості, спробувала забрати у нього цигарку, але той не віддав і демонстративно затягнувся. Від незвички, почав кашляти, в очах виступили сльози.

Донька дивилася на батька. У даний момент, їй особливо було незрозуміло, як такий молодий, дійсно красивий, достатньо успішний та розумний чоловік не здатен обрати собі правильну супутницю життя.

У підлітковому егоїзмі, Віра часто мріяла про те, щоб батько нічого собі не знайшов, і вони жили удвох. Але вона проганяла ці думки, як неправильні. От якби вона могла зробити так, щоб все було добре…

Знову прийшли думки про чарівні здібності. Віра б обов’язково влаштувала «драній кішці» Ельвірі справжнє «солодке життя». І за себе, і за батька. Хоча, з іншого боку, чи варто воно того? Прибралася з їх життя і добре.

- Будеш каву? - запитала дівчинка.

Батько похитав головою, роздушив цигарку у попільничці та пішов з бесідки. Віра не стала його доганяти. Знала, що у такі моменти присутність сторонніх лише дратує. А вони з батьком іноді дійсно були сторонніми.

До біса все! Зараз вона просто сяде та насолодиться післяобідньою кавою. Додасть побільше молока та цукру, налаштується на щось добре.

Наступні півгодини дівчинка так і робила. Погода стояла чудова, у саду цвіли рослини та квіти, за якими не потрібно було доглядати. Мимоволі Віра замріялася про те, щоб вона могла посадити на цій території.

У першу чергу, тут були б лікарняні трави, але і квіти ніхто не забороняв. Піони, нарциси, троянди. Так, багато троянд, різних кольорів. У цьому їй би допоміг Антон. Адже він спеціаліст у даній області.

Подумавши про хлопця, Віра згадала слова батька. Отже, юнаку, стало гірше. Потрібно сходити, підбадьорити його. Хоча б із ввічливості.

Не дивлячись на те, що Вірі хотілося і далі сидіти у бесідці та лінуватися, змусила себе устати та піти до знайомого.

Хвіртка виявилася напіввідкритою, дівчинка вільно пройшла у чужий двір. Там нікого не було, і Віра вирішила піти у хату. Не встигла зайти на поріг, як назустріч вийшла Сніжана. Виглядала молода жінка не дуже добре. Було видно, що вночі вона не спала, але зате багато плакала. Очі почервоніли, запалилися. Побачивши гостю, слабко посміхнулася.

- Здраствуй, Віро. Добре, що ти зайшла. Антон буде радий тебе бачити.

- Бачу, що з ним усе погано, - помітила дівчинка.

Сніжана кивнула і у Віри кольнуло у грудях. Тепер їй було справді жаль хорошого молодого чоловіка, котрий віднісся до неї з теплотою.

- Що з ним сталося? - напряму запитала дівчинка.

- Гадки не маю. Приходив вже третій лікар, навіть з міста викликали. Але всі вони розводять руками. Ніякої хвороби немає, сили втрачаються. Мені іноді здається, що його зачаклували злими чарами. Але це неможливо…

- Та все у житті можливо, - мимохіть промовила дівчинка.