Розділ 3

З моменту початку канікул пройшов тиждень. Віра сиділа у своїй кімнаті, намагалася читати книгу. Але її відволікав золотий ланцюжок, який подарував тато на тринадцятий День Народження. Ланцюжок справді був гарний. Виріб із білого золота, йшов у наборі з кулоном у вигляді мишеняти. Віра навіть відчула щось схоже на звичайну дівочу радість.

Настрій, на диво, видався хорошим. Тому що, Ельвіри не було вдома, а у тата виявився вихідний. Дівчинка навіть насмілилися піти до батька, щоб запропонувати прогулятися, оскільки погода стояла чудова.

Батько розмовляв по телефону у сусідній кімнаті, донька чула його стурбований голос, в якому також відчувалися нотки радості. Як тільки розмова завершилася, Віра зайшла  у кімнату до батька. Але не встигла і рота розкрити, як той заявив:

- Уявляєш, твоя прабабка залишила нам будинок.

- У мене є прабабка? - щиро здивувалася дівчинка.

- Виходить, що є… Я думав, що моя бабуся померла років п’ятнадцять назад. Але мені заявили, що вона померла вчора, у віці ста дев’яти років.

«Оце бабуня дає! Але все одно прикро, до ювілею не дожила рік», - подумала Віра.

 Новини  про смерть прабабусі підліток зустріла зовсім спокійно. Також спокійно вона б відреагувала, якби дізналася про смерть матері. Хоча б тому, що останню ніколи не знала, як і прабабку. Якась бабуня померла, і щось там залишила.

- Софія. Пам’ятаю її ім’я. Також пригадую, що мене назвали на честь її чоловіка. Мама дуже любила батька, він помер, коли їй було лише одинадцять. Свого батька я ніколи не знав, розповідали, що він пішов з цього світу, коли мені було лише три місяці.

«Щось не щастить у нашому поколінні з чоловіками», - подумала Віра, але уголос промовила:

- Тату, не заплутуй мене. Що будемо робити далі?

- Потрібно їхати за місто, подивитися на будинок, який нам дістався. Також потурбуватися про похорони. Адже це моя рідна людина.

- Як так сталося, що ти роками нічого не знав про рідну людину? І тут вона помирає та залишає будинок саме тобі? - серйозно запитала дівчинка.

- Я не знаю, - розгублено відповів батько, - пам’ятаю свою бабку уривками, крім того…

Молодий чоловік замовк, потім додав:

- Мабуть, тільки погане можу пригадати. Боявся її дуже, вона постійно кричала або на мене, або на маму.

Віра хотіла запитати, що сталося з матір’ю батька, тобто з її бабусею, але промовчала. Зрозуміла, що їй не дуже цікаво. Запитала інше:

- Ми поїдемо разом, сподіваюся?

- Нащо тобі їхати, Віра? Я думав поїхати сам, владнати все та повернутися.

- А мені що робити? Залишатися з Ельвірою сам на сам? Нізащо! Я їду з тобою.

- Ну як знаєш. Тоді завтра доведеться піднятися біля шостої ранку.

Віра лише рукою махнула. Подрімає у машині, головне, що не доведеться жити з ненависною гадюкою без батька. Крім того, не дивлячись на матеріальне благополуччя, дівчинка лише один раз   покидала рідне місто. Зараз хотілося «змитися» хоч кудись.

Вечором, лежачи на ліжку зі смартфоном та поїдаючи чіпси, дівчинка почула розмову між батьком та Ельвірою.

-  Отже, тобі дістався будинок?

- Так. Але я його пам’ятаю дуже смутно. Я там проживавав, коли ще під стола ходив.

- Сподіваюся, що за нього можна отримати пристойні гроші. Було б непогано цим літом мені злітати на Гоа.

- Злітаєш, - у голосі Дмитра звучала ніжність, - може ти з нами завтра поїдеш?

- Що я забула у селі? Крім того, у мене скоро проби у модельному агентстві. Ще збираюся піти на кастинг в одне реаліті-шоу.

Більше Віра не прислухалася. Було достатньо того, що вона почула. Захлеснула звична злість. Будинок їм ще не належить, а Ельвіра вже готова його продати, і, звісно, на свою користь.

Як же Віра іноді ненавиділа цю стерву. За її красу, самовпевненість, стрункість. За те, що вона витягала з батька гроші. Одного разу дівчинка сама бачила, як батько витяг пачку купюр та вручив цій панянці для того, щоб вона «навела марафет». Донька розуміла, що батько робить це по добрій волі та злилася ще більше.

Але сама велика причина для ненависті полягала у тому, що батько любив цю кралю. Ніколи донька не чула такої ніжності у свою адресу від батька. Знала, що причина криється у тому, що вона не підпадає під стандарти краси. Мабуть, любов потрібно уміти заслужити, а у неї не було для цього можливості та правильного підходу. Батько її любив, але по-іншому, так як умів…

Давлячись чіпсами від злості та гіркоти, Віра швидко знищила велику пачку. Але це нічого, у неї ще є три пачки під ліжком. Кишенькові гроші, котрі інколи перепадали від батька, майже всі йшли на солодощі.

У глибині душі дівчинка розуміла, що їй не варто їсти так багато шкідливої їжі, запиваючи лимонадом, але спокуса була занадто великою. Кожного разу, коли відчувала образу на когось чи злість, хотілося закритися у власній кімнаті та ласувати.

Іноді дівчинка поїдала солодощі під улюблений серіал. Єдиний серіал, який вона дивилася. Називався «Порок. Чи є вихід»? Поєднував детектив та психологію. Ніхто із ровесників Віри не дивився такого, але саме усвідомлення цього подобалося підлітку.