Глава 55

Кайден

Я сидів біля вікна, спостерігаючи за вогнями на площі. Моє тіло гуло, наче високовольтний кабель. Новий Резонанс, який ми випустили з Ядра, не просто дав людям силу — він зв’язав нас усіх в одну невидиму мережу. Я чув емоції натовпу: страх, дике захоплення, голод до знань. Це було занадто гучно. Без Селени я б просто збожеволів від цього ментального прибою.

— Вони чекають, що ми скажемо їм, що робити далі, — промовив я, не обертаючись.

Селена сиділа за дерев’яним столом, розклавши перед собою обривки старої мапи королівства. Вона виглядала виснаженою, але в її очах горів той самий вогонь, що й у коваля на площі. Тільки її вогонь був мудрішим. Вона більше не була «холодною магістеркою». Вона була жінкою, яка бачила, як руйнується стара етика, і намагалася врятувати хоча б її уламки.

— Ми не можемо просто дати їм силу і піти, Каю, — вона підняла погляд. — Якщо ми не навчимо їх балансу, вони спалять це місто до ранку. Магія без дисципліни — це отрута. Ти бачив того хлопчика в провулку? Він ледь не підірвав себе, намагаючись запалити ліхтар думкою.

Я підійшов до неї і поклав руку на плече. Наш контакт миттєво заземлив нас обох. Шум натовпу в моїй голові став тихішим, перетворюючись на фоновий гул.

— Валорія вже вислала «Мисливців за Резонансом», — сказав я, вказуючи на мапу.

— Їхні грифони перетнуть кордон за два дні. Вони не будуть питати про «баланс». Вони будуть випалювати кожне джерело, яке не належить до їхньої аристократії. Для них цей натовп на площі — це армія повстанців, яку треба знищити в зародку.

Я стиснув кулаки. Моя нова магія, ця суміш землі та сутінків, відгукнулася важким поштовхом у підлозі. Ми мали стати не вчителями, а щитом. Але як захистити тисячі людей, які самі не знають, на що здатні?

 Селена 

Я відчувала тривогу Кайдена, вона вібрувала в моєму джерелі, наче тривожний набат. Валорія — це не розрізнена Інквізиція. Це держава-машина, де магія відточена століттями воєн. Їхні «Мисливці» вміють розривати Резонанс на відстані. Вони прийдуть з ланцюгами з холодного заліза і закляттями «Мертвої зони».

— Нам потрібна нова Академія, — сказала я, і це слово прозвучало як вирок.

— Але не вежа. Нам потрібна мережа. Ми маємо з’єднати їхні джерела в одне ціле, як ми з тобою. Тільки так вони зможуть виставити щит проти Валорії.

— Ти пропонуєш Колективний Резонанс? — Кайден подивився на мене як на божевільну.

— Селено, це теорія, яку заборонили ще п'ятсот років тому! Якщо хоча б одна ланка в ланцюгу зламається, згорять усі. Це занадто ризиковано.

— У нас немає вибору, — я підвелася, підходячи до нього впритул. Я бачила в його золотих очах відображення власної рішучості.

— Ми — центр цього вузла. Якщо ми зможемо стати провідниками для їхньої сирої сили, ми перетворимо цей натовп на нездоланну стіну. Але для цього... для цього нам доведеться відкрити свої душі не тільки одне одному, а тисячам чужих людей.

Я бачила, як він здригнувся. Кайден завжди був одинаком. Для нього відкритість була слабкістю. Але зараз... зараз ми були єдиною надією для тих, хто прокинувся в новому світі.

Раптом двері таверни розчахнулися. На порозі стояв Маркус, важко дихаючи. Його плащ був посічений магічними розрядами, а обличчя зблідло від жаху.

— Вони вже тут, — прохрипів він. — Не грифони. Диверсійна група Валорії. Вони зайшли через Першоджерело, використовуючи старі тунелі, про які навіть Академія забула. Вони вже на площі, Каю. Вони почали «Очищення».

Я відчула перший крик через Резонанс. Гострий, сповнений болю крик дитини, чиє джерело тільки-но відкрилося і було брутально розірване. Моя рука сама потягнулася до рукояті уламка меча. Кайден обхопив мою долоню своєю.

— Значить, почнемо вчитися прямо в бою, — проричав він, і навколо нас почала згущуватися справжня, відчутна темрява.

— Селено, ставай за мою спину. Зараз ми покажемо цим «мисливцям», що буває, коли намагаєшся загасити сонце.