Глава 42

Кайден 

Я відчував, як кожна клітинка мого тіла відгукується на її дотики. Це не була та груба пристрасть, яку я знав раніше в темних завулках прикордоння. Це було щось глибше, щось, що прошивало мою душу наскрізь. Коли мої губи торкалися її плеча, я відчував, як магія Сутінків між нами вібрує в такт нашому диханню. Я занурився обличчям у вигин її шиї, вдихаючи аромат її шкіри — суміш грози та польових квітів, які розцвіли лише завдяки нашому коханню.

— Селено... — мій голос був ледь чутним хрипом.

— Ти навіть не уявляєш, як довго я шукав цей спокій. Не в бібліотеках, не в силі, а просто... в комусь, хто не відсахнеться від моєї темряви.

Я піднявся на ліктях, дивлячись їй в очі. У цьому напівтемному мареві вони здавалися двома бездонними озерами фіолетового вогню. Я повільно провів великим пальцем по її нижній губі, яка все ще тремтіла після нашого поцілунку. Моя рука ковзнула нижче, розв’язуючи залишки її магічного пояса, не тому, що я поспішав, а тому, що хотів прибрати останню перешкоду між нами. Кожен мій рух був сповнений такої ніжності, на яку я сам від себе не очікував.

— Ти — моє світло в цій проклятій Безодні, — прошепотів я, знову припадаючи до її губ.

— І я нікому не дозволю згасити цей вогонь.

Я відчував, як її пальці вп’ялися в мою спину, дряпаючи шкіру, і цей біль був солодшим за будь-який нектар. Ми спліталися не лише тілами, а й самими джерелами нашої сили. Наш Резонанс почав пульсувати в ритмі нашої пристрасті, розширюючись і виштовхуючи порожнечу «Поглинача» все далі й далі. Ми створювали життя в самому серці небуття, і це була наша найвеличніша перемога. У цю мить я зрозумів: я не просто кохаю її. Я і є вона, а вона — це я.

. Селена 

Я віддавалася кожному його руху, кожному подиху, відчуваючи, як стара Селена — холодна, стримана магістерка — остаточно розчиняється в його обіймах. Його руки на моєму тілі були як печатки, що затверджували мою нову свободу. Я вигнулася назустріч його ласкам, відчуваючи, як гаряча хвиля задоволення прокочується від кінчиків пальців до самого серця.

— Каю, не зупиняйся... — видихнула я, пригортаючи його голову до своїх грудей.

— Нехай весь світ згорить, нехай інквізитори дивляться... я належу тобі. Тільки тобі.

Я відчувала, як його серце калатає об мої ребра, і цей ритм був для мене дорожчим за всі закляття світу. Мої ноги сплелися з його ногами, замикаючи коло. Наша магія більше не була розділеною: моє срібло і його чорнота змішалися в єдиний, сяючий потік, який омивав нас обох. Це було схоже на танець зірок в обіймах ночі. Я відчувала кожну лінію його м’язів, кожну пульсацію його сили, і це наповнювало мене такою повнотою, що мені хотілося кричати від щастя.

Ми були в епіцентрі шторму, але тут, у наших обіймах, панував абсолютний штиль. Я заплющила очі, повністю розчиняючись у відчуттях: смак його шкіри, солонуватий від поту, запах його волосся, сила його рук, що тримали мене так, ніби я була найтендітнішою порцеляною у всесвіті. У цей момент я зрозуміла, що кохання — це не просто почуття. Це найвища форма магії, здатна переписати самі закони буття.

— Я кохаю тебе, Кайдена, — промовила я, дивлячись йому прямо в душу.

— Більше за магію, більше за життя. І я буду з тобою до самого кінця, яким би він не був.

Ми знову злилися в поцілунку, який став нашою клятвою. Наш Резонанс спалахнув з новою силою, і я відчула, як «Поглинач» навколо нашого купола почав здригатися. Порожнеча не могла витримати такої концентрації живого, палкого кохання. Вона почала тріскатися, пропускаючи перші промені справжнього світанку крізь сірий попіл. Ми змінили світ, просто люблячи одне одного.