Глава 27

Кайден 

Я відчув, як пульсація Першоджерела входить у резонанс із моїм власним серцем. Це було страшно — відчувати, як твоя людська сутність стирається, замінюючись чистим потоком сили. Мої пальці, що все ще стискали руку Селени, здавалися єдиним, що тримало мене в реальності. Навколо нас ядро магії виглядало як нескінченний вихор фіолетового вогню, у якому народжувалися й гинули цілі світи.

— Дивись, — прошепотів я, і мій голос пролунав наче гуркіт обвалу в горах.

— Це не просто магія. Це ми.

Я бачив, як нитки моєї Тіні вплітаються в структуру всесвіту. Раніше я був паразитом, що крав силу в Безодні, але тепер я став її господарем. Я відчував кожну живу істоту в Забороненому Лісі, кожен порух вітру на вежах Академії. Але разом із силою прийшло й усвідомлення: ми не можемо тут залишатися. Ядро вимагало виходу. Якщо ми не повернемося зараз, цей потік просто розірве нас, перетворивши на частину зоряного пилу.

Я подивився на Селену. Вона виглядала як богиня, виткана зі срібла, але в її очах я бачив ту саму людську втому, що була й у мене. Ми досягли межі. Я зрозумів, що маю зробити: не просто ввібрати цю силу, а спрямувати її назад, у наш світ, через наш зв'язок. Я обхопив її обличчя долонями, ігнуючи електричні розряди, що пронизували шкіру.

— Ми повертаємося, Селено. Але вже не як втікачі. Ми розірвемо цей купол зсередини.

Я зосередився на образі нашого лісу, на тому самому місці біля моноліту. Я уявив, як наша спільна магія Сутінків вибухає, знімаючи всі печатки. Я відчув, як Безодня в моїх грудях востаннє боляче штовхнула ребра, і ми почали стрімке падіння вгору, крізь шари реальності, назад до холодного нічного повітря.

Селена

Падіння було миттєвим і нищівним. Я відчула, як холодне повітря Лісу вдарило в легені, вибиваючи з них залишки божественного кисню Першоджерела. Ми впали на коліна біля розбитого моноліту, і я відчула, як земля під нами стогне від надлишку енергії, яку ми принесли з собою. Моє Світло більше не було лагідним — воно горіло всередині мене, наче розплавлене срібло, вимагаючи дії.

— Каю... — я ледь змогла вимовити його ім'я, притискаючись до його плеча.

Ми підняли голови й побачили те, чого я боялася найбільше. Небо над Забороненим Лісом більше не було чорним. Воно було затягнуте золотистою сіткою "Великого Закляття Приборкання". Академія прийшла за нами. Я бачила вдалині, на самому краї лісу, вогні сотень смолоскипів і магічні сигнальні вогні. Мій батько не просто шукав мене — він привів увесь Орден Чистоти, щоб випалити це "скверне" місце дотла.

Але вони запізнилися. Я відчувала силу, що пульсувала в моїх жилах, і вона була чужою для їхніх застарілих законів. Я подивилася на свої руки: срібні нитки магії тепер були назавжди переплетені з чорним димом Кайдена. Це був Резонанс, який неможливо розірвати. Я встала, відчуваючи, як плащ розвівається на магічному вітрі, що піднявся навколо нас.

— Вони думають, що прийшли на страту, — сказала я, і мій голос став холодним, як сталь мого роду. — Але вони прийшли на похорон своєї старої магії.

Я відчула, як Кайден піднявся поруч. Його присутність була моєю опорою. Ми не стали богами, але ми стали чимось набагато небезпечнішим для Академії — ми стали вільними. Я бачила, як перші бойові закляття магістрів почали вдаряти в наш купол, але вони просто розчинялися в нашому фіолетовому мареві. Настав час вийти до них і показати, що Ключ і Піхви нарешті знайшли одне одного, і світ більше ніколи не буде колишнім.