Глава 22

Кайден

Я дивився на неї, і всередині мене щось обривалося. Це не було просто бажання — це була жага, яка межувала з божевіллям. Кожен мій подих тепер був наповнений ароматом Селени: сумішшю гіркого мигдалю, магічного озону та свіжості нічного лісу. Я відчував, як Серце Безодні в моїх грудях пульсує вже не від болю, а від резонансу з її серцем. Воно горіло м'яким фіолетовим світлом, пробиваючись крізь мою шкіру, і це світло відбивалося в її очах.

Мої пальці повільно ковзали по вигину її стегна, і я відчував, як її шкіра здригається під моїми дотиками. Це було схоже на гру на найтоншому інструменті. Я знав, що вона звикла все тримати під контролем, що кожен її жест в Академії був вивіреним, але тут, у напівтемряві нашої печери, цей контроль розсипався на дрібні кристали. Я хотів бачити її справжню — ту, що ховається за срібним волоссям і магічними формулами.

Я відчував, як її пульс прискорюється під моєю долонею на її талії. Наш магічний зв'язок став настільки щільним, що я буквально «куштував» її емоції. Це була суміш страху перед невідомим і нестримного захоплення. Моя темрява більше не лякала її — вона вабила її, як безодня вабить того, хто стоїть на самому краю. Я провів губами по її шиї, відчуваючи солодкуватий присмак її шкіри, і почув, як її дихання перетворилося на переривчастий стогін.

У цей момент я зрозумів: я ніколи не віддам її. Нехай весь світ згорить, нехай королі посилають свої армії — у цьому лісі, під цим захисним куполом, є тільки вона. Я зарився пальцями в її сріблясте волосся, притягуючи її обличчя до свого, і зазирнув у її фіолетові очі. Там була не просто пристрасть. Там була покора власній жазі. Я бачив, як вона повільно здається, як її пальці впиваються в мої плечі, шукаючи опори в цьому штормі почуттів.

— Резонанс — це не тільки магія, Селено, — мій голос став хрипким, невпізнанним для мене самого. — Це коли ти стаєш моїм повітрям. І зараз я задихаюся.

Я накрив її губи своїми, і світ навколо перестав існувати. Залишився лише жар її тіла, м’якість моху під нами та нескінченна, глибока темінь Безодні, яка тепер не руйнувала, а дарувала нам спільне вічне життя. Кожен поштовх моєї крові відгукувався в ній, кожне моє бажання ставало її власним, створюючи нескінченну петлю задоволення, з якої не було вороття.

Селена

Світ навколо мене розмився, перетворюючись на калейдоскоп фіолетових і золотих спалахів. Я більше не була Магістром Селеною Крафт, донькою герцога і гордістю Академії. Я була просто жінкою, яка вперше в житті відчула, що таке справжнє життя — не те, що в книгах чи сувоях, а те, що тече по жилах розпеченим свинцем. Дотики Кайдена були владними, майже грубими, але саме це змушувало мою внутрішню кригу танути з такою швидкістю, що я боялася просто розчинитися.

Коли його губи торкнулися моєї шиї, я відчула, як по всьому тілу прокотилася хвиля магічного шоку. Мій Резонанс із ним перейшов на новий рівень: я більше не просто «чула» його магію, я відчувала його жагу як фізичну потребу. Це було дико і неправильно за всіма законами, які я знала, але в той же час це було найбільш правильним моментом у моєму житті. Я заплющила очі, дозволяючи собі падати в цю темряву, яку він пропонував.

— Селена… — моє власне ім’я, вимовлене його голосом, звучало як молитва і як вирок водночас.

Я запустила пальці в його темне, скуйовджене волосся, притягуючи його ще ближче. Мені було мало просто відчувати його шкіру. Я хотіла ввібрати його в себе, стати частиною кожної його клітини. Коли він підняв мене на коліна, я відчула неймовірну силу, що виходила від нього — силу Безодні, яка тепер змішувалася з моїм Світлом. Між нами почало формуватися щось третє — магія Сутінків, густа і тепла, наче нічне море. Вона огортала нас, відгороджуючи від усього світу, створюючи ілюзію повної самотності в цьому величезному, небезпечному лісі.

Його руки блукали по моїй спині, залишаючи по собі вогняні сліди, і кожен такий дотик викликав у мені нову хвилю насолоди. Я відчувала його серцебиття — воно було частим і сильним, точно таким же, як і моє. Ми більше не були окремими істотами. Наші аури переплелися так щільно, що срібло моєї магії почало пульсувати чорними жилами його сили. Це було боляче і солодкого водночас — відчуття того, як твоя душа розширюється, приймаючи в себе іншу.

Я відкинула голову назад, відкриваючи йому доступ до своєї шкіри, і відчула, як він цілує улоговинку між моїми грудьми, саме там, де зазвичай висів мій амулет. Тепер амулет був не потрібен — захист був у ньому, в його руках, у його бажанні захистити мене від усього світу. Я відчула, як він повільно опускає мене на мох, і тепло його тіла накрило мене, наче важка оксамитова ковдра.

— Я не хочу бути ідеальною, — прошепотіла я в його губи, гублячись у золотих іскрах його погляду. — Я хочу бути тільки твоєю.

У цей момент я зрозуміла, що «Двері», про які говорив Охоронець, — це не портал і не артефакт. Це ми самі. Наш союз, наше повне, беззастережне прийняття одне одного — це і був ключ до вищої магії. І коли ми нарешті злилися в єдиному пориві, я відчула, як Заборонений Ліс здригнувся, визнаючи свою нову володарку. Я більше не боялася Безодні. Бо Безодня тепер мала його обличчя і його руки, які так ніжно і впевнено тримали моє життя.

_____________________________________________________

Вітаю тебе Шановний Читач. Якщо тобі подобається ця історія, додай її до бібліотеки,  натисни серце, та підпишись на мене. Буду дуже вдячний тобі за це, бо такі дії дуже мотивують мене як автора творити! Заздалегідь дякую) З повагою Адріан Анжелворд)