Глава 20

Селена

Ми приземлилися на галявині, застеленій м’яким сріблястим мохом. Я відчула, як мої ноги підкошуються. Напруга бою з Мисливцями та цей божевільний політ висмоктали з мене всі сили.

— Селено! — Кайден підхопив мене раніше, ніж я торкнулася землі.

Він опустився на коліна, притискаючи мене до себе. Його груди важко здіймалися, а крізь розірвану сорочку я бачила, як Серце Безодні під його шкірою поступово заспокоюється, змінюючи колір з агресивно-чорного на глибокий фіолетовий.

— Ти збожеволіла, — прошепотів він, зариваючись обличчям у моє волосся. — Ти мало не спалила своє джерело, щоб витягнути мене.

— Я не могла інакше, — я ледь помітно посміхнулася, торкаючись його щоки. — Ти ж мій «дикун». Хто ще буде виносити мені мізки своїм зухвалим виглядом?

Він тихо засміявся, і цей звук був найкращою музикою. Навколо нас ліс почав «співати» — шелест листя перетворювався на дивні, майже людські голоси. Заборонений Ліс прийняв нас, відчувши в нас не загарбників, а частину своєї стихії.

— Нам потрібен прихисток, — Кайден озирнувся. — Поки твій батько чи король не прислали сюди цілу армію. Хоча… у цей ліс вони навряд чи сунуться великим натовпом. Тут магія занадто непередбачувана для звичайних магістрів.

Я заплющила очі, намагаючись просканувати простір. Наш Резонанс після бою став іншим — він був гострішим, наче оголений нерв.

— Там, — я вказала на величезне дерево, чиє коріння утворювало природну печеру, завішану ліанами, що світилися. — Там є джерело чистої води. І там ми зможемо стабілізувати твій камінь.

Кайден

Печера всередині дерева виявилася дивовижно затишною. Стіни були вкриті фосфоресцентними грибами, які давали м’яке бурштинове світло. Повітря було теплим і пахло медом та старою деревиною.

Я допоміг Селені влаштуватися на ложі з моху. Вона була виснажена, але в її очах палав такий вогонь, якого я не бачив навіть у Академії.

— Каю, підійди, — вона простягнула руку. — Твоє Серце Безодні… воно досі вібрує. Якщо ми не синхронізуємо його з моїм світлом зараз, воно почне руйнувати твої канали.

Я сів поруч, скидаючи залишки сорочки. Камінь у моїх грудях пульсував у ритмі, що не збігався з серцебиттям. Це було боляче — наче розпечена монета, вшита під шкіру.

— Що мені робити? — запитав я.

— Тілесний контакт, — Селена почервоніла, але її погляд був прямим. — Не просто дотик рук. Повний Резонанс потребує максимальної близькості. Твоя темрява має знайти вихід у моєму світлі, інакше вона вибухне всередині тебе.

Я повільно потягнувся до застібок на її блузі. Мої пальці торкнулися її шкіри, і між нами миттєво проскочила іскра. Але цього разу вона була не болючою, а лоскотною, наче ковток ігристого вина.

Коли ми залишилися без одягу, в напівтемряві печери наші тіла здавалися вилитими з дорогоцінних металів. Моя темна аура огортала її сріблясте сяйво, створюючи химерний танець тіней на стінах.

Селена

Коли Кайден притиснувся до мене, я відчула, як Серце Безодні в його грудях буквально закричало від полегшення. Моя магія Світла почала вбирати в себе надлишок його агресивної сили, перетворюючи її на чисте тепло.

Це було не схоже на звичайну близькість. Це був магічний екстаз. Кожен його подих відгукувався в моєму животі солодкою вібрацією. Його руки блукали по моїй спині, і там, де він торкався, залишалися сліди, що світилися фіолетовим.

— Селено… — про стогнав він мені в шию. — Я відчуваю… все. Твій страх, твою ніжність… твою спрагу.

— Тоді візьми її, — прошепотіла я, обплітаючи його ногами. — Нехай Безодня знайде свій дім.

Ми злилися в єдиному ритмі. Навколо нас почав обертатися справжній магічний вихор. Листя в печері піднялося в повітря, гриби спалахнули яскравіше. Це було не просто фізичне єднання — це був ритуал стабілізації двох наймогутніших сил світу.

З кожним поштовхом, з кожним спільним стогоном камінь у його грудях заспокоювався. Чорна енергія Безодні більше не була руйнівною. Вона змішувалася з моїм білим полум’ям, створюючи нову енергію — Сутінки. Це була сила творення, а не знищення.

Я відчувала, як ми стаємо сильнішими. Ми більше не були просто втікачами. Ми ставали володарями цього лісу. Коли пік насолоди накрив нас обох, стіни дерева-велетня здригнулися від потужного імпульсу. Магічна хвиля розійшлася від нашої печери на кілометри, ставлячи невидимий купол над Забороненим Лісом.