Глава 15

Кайден

Я розплющив очі, миттєво приходячи до тями. Селена все ще спала, притиснувшись до мого боку, її рука покоїлася на моїх грудях прямо над срібним знаком нашого союзу. Вона виглядала такою безтурботною, що мені хотілося спопелити кожного, хто наважився порушити цей спокій.

Стук повторився. Владний. Наполегливий.

Я обережно виплутався з обіймів, накинув сорочку і, не застібаючи її, підійшов до дверей. Моя темрява, все ще розбурхана після нічного злиття з Селеною, загарчала під шкірою, готова вирватися назовні чорним полум’ям.

Я різко відчинив двері, готуючись виплеснути весь свій гнів на чергового посильного, але слова застрягли в горлі.

На порозі стояв чоловік. Високий, зі срібним волоссям, зібраним у суворий хвіст, і очима кольору грозового неба — точнісінько як у Селени. Його мантія була оздоблена золотим шиттям королівського радника, а в руці він тримав посох із масивним сапфіром.

— Ви надто довго відчиняєте, адепте Вейн, — промовив він голосом, від якого в кімнаті миттєво похолоднішало. — Чи мені варто називати вас «носієм Безодні»?

— Батьку? — почувся слабкий, вражений голос Селени за моєю спиною.

Я обернувся. Вона стояла в дверях спальні, загорнута в шовковий халат, бліда, як привид.

Герцог Крістіан Крафт. Голова Вищої Палати Магів і людина, яка, за чутками, тримала за горло половину королівства.

Селена

Мій світ, який я так старанно збирала по шматочках протягом ночі, знову почав тріщати. Батько ніколи не приходив сам, якщо справа не стосувалася виживання всього роду. Його присутність тут, у нашому флігелі, означала лише одне: Королівська Рада прийняла рішення, і воно нам не сподобається.

— Вийди, Кайдене. Мені потрібно поговорити з донькою наодинці, — батько пройшов у вітальню, не чекаючи запрошення.

— Він не вийде, — я підійшла до Кайдена і взяла його за руку. Наш Резонанс миттєво відгукнувся, обпікаючи долоню звичною підтримкою. — Ми пов'язані, батьку. Тепер у нас немає таємниць один від одного.

Батько зупинився і повільно перевів погляд на наші зчеплені руки. Його ніздрі затремтіли від гніву.

— Тіньовий шлюб, — процідив він. — Ти пішла на це… з сином зрадника. Ти зганьбила кров Крафтів заради миттєвої пристрасті до цього дикуна.

— Це не пристрасть! — я зробила крок уперед. — Це єдиний спосіб врятувати його і стримати ту силу, яку він носить. Якби не цей шлюб, столиця вже була б руїною!

— Досить, — він ударив посохом об підлогу, і магічна хвиля змусила меблі затремтіти. — Я прийшов не сварити тебе. Ріхтер ув’язнений, так, але він лише пішка. Справжній ворог прокинувся на півночі. Брама Безодні, яку намагався відкрити батько цього хлопця, почала пульсувати.

Я відчула, як рука Кайдена напружилася.

— Ви хочете сказати, що мій батько… не довів справу до кінця? — глухо запитав Кайден.

— Він створив Ключ. Тебе, — герцог Крафт подивився на нього з сумішшю огиди та надії. — Але він не знав, що Ключ не може просто існувати. Він повинен або закрити Браму, або відкрити її. Рада дає вам вибір: або ми запечатуємо вас обох у стазис назавжди, щоб не ризикувати… або ви вирушаєте до Брами і закриваєте її своєю спільною силою.

— Це квиток в один кінець, — прошепотіла я, відчуваючи, як серце стискається від жаху. — Ніхто ніколи не повертався з Північного Розлому.

— Тоді виберіть стазис, — батько холодно посміхнувся. — Будете спати в крижаних трунах, тримаючись за руки. Вічна ідилія.

— Ми згодні на Північ, — раптом вимовив Кайден. Його голос був твердим, як скеля. — Я не стану овочем у вашому підвалі. І я не дозволю Селені згаснути там разом зі мною.

Я подивилася на нього. У його погляді була та сама дика рішучість, яка змусила мене закохатися в нього. Він не боявся смерті. Він боявся втратити свободу бути зі мною.

— Тоді готуйтеся, — батько розвернувся до виходу. — У вас є година. Королівський телепорт чекає. І Селено… — він зупинився на порозі. — Якщо ви не повернетеся, я особисто викреслю твоє ім'я з літописів роду.