Глава 7

Кайден

Важкі ковані двері казематів Академії зачинилися з глухим стогоном. Тут, у підземеллях, магія була мертвою — стіни, просочені антимагічною сіллю, висмоктували сили, залишаючи лише порожнечу в грудях.

Я сидів на холодній кам’яній лаві, дивлячись на свої руки. Чорні вени на зап'ястях, які зазвичай пульсували силою, тепер стали блідими й болючими. Магічні кайдани впивалися в шкіру, пригнічуючи мою темряву.

«Я зробив це. Я врятував її», — ця думка була моїм єдиним якорем.

Ріхтер не зміг показати дзеркало. Її репутація була чистою, принаймні офіційно. Але ціна… Ціна виявилася вищою, ніж я очікував. Використання магії руйнації прирівнювалося до державної зради. Завтра вранці відбудеться суд Магістрів, і я знав вирок: повне запечатування джерела. Це гірше за смерть. Це означало стати «порожнім», людиною без душі й майбутнього.

Раптом у тиші коридору почувся легкий шурхіт. Не важкі кроки варти, а ледь чутне торкання тканини об камінь.

— Кайдене… — цей шепіт я впізнав би навіть у пеклі.

Я підскочив до решітки. Селена стояла в тіні смолоскипа, загорнута в темний плащ. Її обличчя було блідим, під очима залягли тіні, а губи тремтіли.

— Ви не повинні бути тут, — прохрипів я, намагаючись дотягнутися до неї крізь прути. — Якщо вас спіймають, вони скажуть, що ми в змові.

— Мені байдуже, — вона просунула свої тонкі пальці крізь решітку і торкнулася мого обличчя. Її шкіра була холодною, як лід. — Кайдене, ти дурень. Навіщо ти це зробив? Ти ж знав, що вони тебе не помилують.

— Я бачив твій погляд, коли він підняв те дзеркало, — я перехопив її долоню і притиснув до своїх губ, ігноруючи біль від антимагічних кайданів. — Я б спалив весь цей світ, аби тільки ти не плакала.

Селена схлипнула. Це був перший раз, коли я бачив, як ця залізна леді ламається. Сльоза скотилася по її щоці й упала на мою руку.

— Я витягну тебе, — прошепотіла вона, і в її очах спалахнув небезпечний фіолетовий вогонь. — Чого б мені це не коштувало. Ректор вимагає твого вигнання, батько Ріхтера хоче твоєї страти… але вони забули, хто я така.

Селена

Дивитися на Кайдена за решіткою було фізично боляче. Кожен його подих, кожен брязкіт кайданів відгукувався в моєму тілі ниючим болем Резонансу. Наша магія, розлучена стінами камери, кричала від самотності.

— Тобі не можна ризикувати, — сказав він, дивлячись на мене з тією самою зухвалою ніжністю, яка підкорила мене з першої зустрічі. — Іди. Просто забудь про мене. Ти — декан. У тебе є майбутнє.

— Ти і є моє майбутнє, Кайдене Вейн! — я майже крикнула це, забувши про обережність. — Ти хоч розумієш, що ти зробив? Ти не просто знищив артефакт. Ти поєднав наші долі. Коли ти вдарив своєю темрявою, ти запечатав наш Резонанс на крові. Якщо вони випалять твою магію… я помру разом із тобою.

Він завмер. Його зіниці розширилися.

— Що? — видихнув він.

— Це давній закон стихій, — я притиснулася лобом до холодних прутів решітки. — Коли один маг захищає іншого ціною свого джерела, виникає нерозривний зв'язок. Ми тепер — дві половини одного цілого. Буквально.

Я відчула, як за рогом коридору прокинулася сигналізація. Варта поверталася. У мене було лише кілька секунд.

— Слухай мене уважно, — я швидко заговорила, ковтаючи сльози. — Завтра на суді вони запропонують тобі «випробування очищенням». Це пастка, звідти ніхто не повертається живим. Але ти повинен погодитися. Це мій єдиний шанс потрапити в арену разом із тобою.

— Селено, ні! Це самогубство! — він спробував схопити мене за плечі, але я відсахнулася.

— Це наш єдиний шлях до свободи. Або ми вийдемо звідти разом, або залишимося там назавжди. Обіцяй мені, що погодишся!

Кроки варти ставали все гучнішими. Металевий брязкіт обладунків відлунював від стін.

— Обіцяю, — вигукнув він мені вслід.

Я накинула каптур і розчинилася в тінях коридору за мить до того, як факели охоронців освітили двері його камери. Моє серце калатало так сильно, що здавалося, воно розірве грудну клітку.

Я щойно збрехала йому. «Випробування очищенням» було не просто небезпечним. Це була стародавня магічна м'ясорубка, з якої не виходили навіть великі магістри. Але я не могла дозволити їм просто стерти його особу. Якщо нам суджено згоріти — ми зробимо це красиво.