Розділ п'ятий

М’яке шепотіння дощу за шибками навівало солодку дрімоту і раз сім’я вже спала, Елла намагалася заснути сама. Йшов другий день як вони прибули до столиці і королівський бал мав відбутися вже завтра - або сьогодні, якщо враховувати час за північ, - ввечері, а дівчина все ще не знала, чи хоче вона справді використати свій “шанс”, чи краще вигадати якусь причину, щоб не йти на бал. 

Сукня, туфлі, прикраси - матінка Анна забезпечила це із готовністю, що бентежила. Еллин батько також лише стиснув плечима, коли дружина повідомила йому, що три їхні дочки їдуть на бал, і додав, що виховання дітей завжди було обов’язком саме матері. 

Ось так і трапилось, що Елла потрапила до столиці у майже нечувано комфортних умовах: для подорожі сім’я винайняла три просторих екіпажі, в одному з яких подорожував батько зі своїм секретарем з фірми, в другому, найрозкішнішому, - матінка Анна і дівчата, а в третьому, вантажному, їхав багаж сім’ї та Елла. Дівчина мала ділити простір кабіни із великою кількістю пакунків та валіз, котрі боялися дощу і тому не могли бути закріпленими на даху, але подорож насамоті була більш приємною, ніж у компанії вкрай збуджених сестер. Елла навіть зуміла проспати половину 16-годинної подорожі у столицю і виглядала більш свіжою, ніж матінка Анна і дівчата під час вигрузки з екіпажів. 

Матінка Анна вирішила підійти до питання проживання з практичної точки зору і, як виявилося, взяла в оренду невеликий маєток у центрі міста, разом із міським екіпажем, візником, покоївкою та кухарем. Елла не мала хатньої роботи до самого балу, а через те, що сестри були постійно зайняті останніми уроками етикету, косметичними процедурами у найкращих салонах міста та примірками суконь, вільного часу у дівчини виявилося забагато і вона просто тинялася з кімнати у кімнату, не знаходячи собі місця. 

Декілька разів Елла виходила на прогулянку містом, але швидко поверталася назад: нервове збудження в очікуванні балу відчувалося на вулицях, на ринковій площі, у натовпі, що зібрався навколо вуличних артистів, - всюди, куди б дівчина не пішла. Це дійсно була подія року, котра торкнулася кожного в країні. 

І ось коли до балу залишалося якихось вісімнадцять або дев’ятнадцять годин, Елла не могла спати у своєму м’якому ліжку в охайній кімнаті маєтку в самому серці столиці, її голова була сповнена незрозумілих передчуттів та неусвідомлених страхів. Щось муляло її, щось забуте або непомічене. 

ДІвчина спробувала уявити себе на кручі над морем, відчути приємний дотик вітру до шкіри… замість цього вона побачила себе у невеликій пишно вбраній вітальні, у якій здалеку чувся гуркіт музики та какофонії голосів, де лише одна тьмяна лампа створювала таємничу напівтемряву. 

Елла зробила крок у напрямку світла і почула бридкий хлюпаючий звук з підлоги, одночасно відчувши холодний дотик вологи до своїх ніжок: миттєво згадалася кров на підлозі, тіло без ознак життя, рух за портьєрою. Не звертаючи уваги ні на що інше, дівчина попрямувала до вікна; вона відчувала, що має дізнатися, має побачити, хто ховається у кімнаті. Але в момент, коли її рука вже мала відсмикнути портьєру, тонка срібляста шпиця пронизала тканину і Елла відчула спочатку біль від уколу, а потім - невимовний біль у животі, наче хтось вивертав його вміст назовні. Поглянувши вниз Елла побачила, як срібляста спиця виходить з її тіла разом із яскравими краплями крові. 

Світ хитнувся і виконав поворот на дев’яносто градусів, почувся глухий звук і Елла зрозуміла, що тепер лежить на підлозі. Дуже хотілося спати і очі почали зачинятися самі собою. 

За дверима, у коридорі, почулася чиясь хода. Через цілу вічність грюкнули двері і хтось зайшов до кімнати, почувся здивований вигук, потім ще поспішні кроки, і ще. Елла відчула, що хтось доторкнувся до її шиї, а далі цей хтось легенько вдарив її по щоці, ще раз і ще раз:

- Чуєш мене? Прокинься!

Елла прислухається до голосу і силкується відчинити очі, проте її зір не фокусується і в напівтемряві вона бачить лише обриси чоловіка, що схилився над нею. 

- Що тут трапилося, скажи мені! 

Раптом Елла розуміє, що той, хто ховався за портьєрою, не пішов з кімнати, він все ще тут, всього лише у декільканадцяти сантиметрах, і чує все, що відбувається. ДІвчину охоплює жах і вона спрямовує всі свої сили, фізичні та магічні, щоб зрушити з місця важку тканину та викрити схованку невідомого вбивці. Портьєра зрушує з місця з пронизливим скрипом кілець на карнизі і чоловік, що тримає Еллу, повертається до джерела звуку, починає підійматися з полу, але запізно. У світлі єдиної лампи срібляста шпиця рухається швидко і майже непомітно; два блискавичних уколи і приголомшений чоловік хапається за горло, з якого починає текти кров. 

Елла прокидається, вкрита холодним потом з ніг до голови, її серце калатає, наче хоче вилетіти з грудей. Вона намагається згадати, що за кошмар бачила уві сні, проте марно, нічне марево зникло за завісою нічних таємниць. Знизу, з зали маєтку, чується пронизливий крик Лори:

- Елло! Елло! Неробо, йди сюди негайно, ти маєш подавати мені сніданок у ліжко, а не валятися у своєму до обіду! 

Елла скакує з ліжка і кидається вдагатися, передчуваючи виснажливий день. 

День пролетів повз Еллу майже непомітно: спочатку вона допомагала сестрам вдягатися та прикрашатися, а потім, майже під вечір, коли дівчата були вже готові до виїзду на бал, матінка Анна покликала перукаря та стилістку до падчерки. Сукня, прикраси, зачіска - все дійсно було на рівні не гіршому, ніж у Еллиних сестер, хоча фасони сукні та зачіски виглядали трохи застаріло, майже ретро. Окрема катавасія трапилася із взуттям, бо Елла не дуже вміла ходити на високих підборах, - а, як виявилося, ходити на високих підборах у довгій бальній сукні ще складніше, - тому вона намагалася при будь-якій нагоді зняти остогидлі туфлі та ходити босоніж, через що матінка Анна кричала на неї у весь голос.