Розділ третій

“Раді повідомити все поважне панство і підданих короля, що їх величність принц Генріх вирішив призначити дату заручин із дівицею Анною Розельман, молодшою дочкою лорда Карра, на 22 липня поточного року. Таким чином, ми можемо очікувати королівське весілля уже весною наступного року. Наші щирі вітання молодій парі та…”

- Не може бути! - Елла ще раз перечитала повідомлення на пожовклому, але досі офіційному королівському бланку.  

Вона не могла повірити своїм очам: такі друкували у королівській типографії для важливих повідомлень, кожен житель знав цей незмінний бланк і цей герб… але ж це якась нісенітниця. Матінка Анна, у дівицтві Анна Розельман, молодша дочка лорда Карра, і принц? Та якби це було правдою, Елла б чула про це майже кожен день. Спантеличена Елла гортала папірці далі, шукаючи у скрині відповіді на свої питання. Вже ближче до дна вона знайшла ще один королівський бланк, датований тим же роком, але цього разу із повідомленням, що заручини принца та дівиці Анни Розельман не відбудуться і що пара розійшлася “за спільною згодою, без болю в серці”. 

- Оце так, - промовила сама до себе Елла. - Отже, у матінки Анни у минулому була драма. Але чому вони з принцем так і не побралися і чому вона стала дружиною мого нетитулованого батька, якщо до цього була фавориткою принца? 

І найголовніше: чому Елла не знала про це раніше; всі поводяться так, ніби цього ніколи й не було. 

За маленьким віконцем почало сідати сонце, кидаючи багряно-рожеві промені на підлогу, і дівчина зрозуміла, що треба поспішати, якщо вона не хоче отримати величезну прочуханку. Наступні декілька скринь вона обшукала у рекордно короткий термін, знайшовши портрет, що її цікавив, на королівському бланку щодо оголошення весілля принца Генріха та дівиці Лаурелії Стефанії Оґюст, молодшої дочки короля заморського королівства. 

По дорозі додому Елла розмірковувала над тим, що дізналася. Якщо розглядати ситуацію з прагматичної точки зору, то цілком зрозуміло, чому принц так і не одружився з матінкою Анною. Хоча у молодості вона й була видатною красунею із родоводом, проте молодша дочка місцевого лорда і молодша дочка заморського короля - це зовсім різні рівні престижу. Елла не сумнівалася, що молоді розійшлися не за спільною згодою, а, скоріше, королівська сім’я знайшла більш цікаву пару для свого сина. Також Елла почала розуміти, чому її батько став чоловіком матінки Анни: які б не були видимі причини, якщо тобою знехтував принц, це вже клеймо на все життя. Лорди будуть хитати головами і тишком-нишком обговорювати, що дівчина могла просто виявитися “не свіжою”, чого не стерпів принц із його високими моральними принципами;  такого товару ніхто для своїх синів не захоче. І нікого не буде цікавити, як все було направді, - Елла знала достатньо про титулованих осіб з досвіду своєї сім’ї, щоб потайки радіти, що сама не є титулованою особою.

Як би там не було, але залишалося питання, яким чином матінка Анна взагалі зуміла звабити принца. Адже якщо вона зуміла це зробити один раз, то, цілком можливо, шанси Кіри й Лори більші, ніж здається на перший погляд. 

- Чому ти так довго? - прогримала мачуха з-за столу, коли Елла ступила у їдальню. - Вечеря запізнилася, бо нікому було допомогти кухарці.

- Якщо ми дізнаємося, що ти десь розважалася, замість того, щоб працювати, то ти точно не поїдеш із нами у столицю! - Лора відірвалася від напівпустої тарілки.

- Ні, вона поїде, - заперечила Кіра, - і буде працювати. Проте замість того, щоб мати вихідний під час балу і піти гуляти містом, ми замкнемо її у кімнаті готелю. Нехай сидить нудиться і заздрить нам.

Елла хотіла сказати, що вона й сама не хоче їхати у столицю, але розуміла, що це лише заважатиме втіленню її планів. Тому вона мовчки підійшла до матінки Анни та передала їй весільний портрет принца Генріха та принцесси Лаурелії. 

- Ось портрет, матінко. 

Дівчині здалося, що обличчя мачухи стало білішим за скатертину, коли вона розгорнула повідомлення і поглянула на портрет, але це тривало лише мить. 

- ДІвчата, погляньте, - звернулася матінка Анна до дочок. - Ось як виглядала королева під час весілля. 

Кіра та Лора скочили зі стільців та підбігли до матері, зазираючи у повідомлення  через її плечі.

- Які чудернацьці зачіски були модними в ваші часи, мамо! - загиготіла Лора і по-змовницьки штурхонула сестру в бік.

- Вона зовсім не схожа на нас, ця королева, - зауважила Кіра. - Буде нескладно виглядати не схожими на неї.

Елла подумала, що в цей раз Кіра має рацію. Ніхто в здоровому глузді не зміг би порівняти її зведенючок та покійну королеву Лаурелію. Кіра та Лора вдалися у матір: вони мали високий зріст, широкі кістки зап’ястків та великі досить незгабні руки, шкіру відтінку легкої засмаги, каштанове волосся та чорні-пречорні очі. Королева ж мала дуже тендітну, майже дитячу статуру, невисокий зріст (вона була нижче плечей короля Генріха, і це мабуть уже з підборами), світле волосся, величезні сині очі і шкіру кольору білого паперу.

- Королівський живописець ідеалізував її зовнішність, людина не може мати очі такого розміру, - промовила матінка Анна. Раптом її очі трапили на Еллу: - Чого ти чекаєш? На кухні стос немитих тарілок, а в пральні - купа брудної білизни. І не забудь до завтра вимити лазню, вона знадобиться твоїм сестрам.

Стомлена і зла, дівчина пішла на кухню, де немолода привітна кухарка пані Марія закінчувала миття тарілок. Елла повечеряла турботливо залишеними для неї порціями з загального столу, потім прибралася на кухні і взялася за лазню. Вона принесла до лазні декілька відер води, вилила їх до купелі, зачинилася в кімнаті, роздяглася і зайшла у холодну воду. Вона спробувала сконцентруватися на холоді, що передавався їй крізь шкіру від води.