Розділ перший

У своїх снах Елла часто бачить один і той же сюжет: вона стоїть на високій кручі над морем, сідає сонце, перед її очима - рожево-синя безодня. І вона робить крок уперед, падає, падає, падає… але не боїться, бо знає, що через декілька секунд злетить і буде літати над морем, вільно і невимушено граючи з вітром у квача. 

Вона ніколи не бачить самого польоту, але впевненість, що він буде - і буде саме таким, невимушеним і вільним, - наповнює її серце радісним очікуванням. 

І ось вона падає, падає, падає… солоне повітря грає з волоссям, вечірнє сонце м'яко зігріває шкіру, вітер шепоче її ім'я… Елла, Елла, Елла! 

- Елло, де ти, зухвале дівчисько?!

- Відчиняй негайно!

- Якщо наші пакунки змокнуть через тебе, я вирахую збитки з твого приданого!

Відкривши очі, дівчина зрозуміла, що море - невимовно далеко, м’яке тепло, котре так приємно зігрівало її тіло, створюють тліючі дубові дошки від старої комори, а це означає, що вона знов заснула за читанням біля каміну у бібліотеці. 

Один погляд у вікно і їй стає зрозуміло, чому матінка Анна та сестри такі щедрі на компліменти: з неба ллє, як із діжки. Секунда - і книга схована у кошику з дровами, ще секунда - і Елла вже біжить вниз по сходах до дверей. 

Проте принадна дрімотінь ще не зовсім пішла з її тіла: вона забуває, що посеред зали має стояти відро з водою, незграбно перечіпляється через нього, вивертає брудну воду на підлогу, падає у цю калюжу, розбризкуючи грязюку по всій кімнаті, і на мить завмирає, остаточно прокинувшись від несподіванки та огиди. Потім швидко підіймається, дістається дверей і спритно відчиняє засув.  

- Нарешті! - майже в унісон скрикують Кіра та Лора, проштовхуючись у двері. 

Слідком за ними залітає кучер із безліччю пакунків і декілька хвилин майже неможливо зрозуміти, хто що говорить і що робить, - дівчата ділять і сортують закупівлю та обновки, повністю забувши про весь оточуючий світ.  

- Якого дідька ти тут виробляєш? - матінка Анна виходить на середину кімнати і скептично оглядає гармидер у залі. Її погляд зупиняється на чорних плямах від брудної води на шпалерах, оцінює підмочений килим та мокру Еллу.

- Я закінчую мити підлогу, матінко, - відповідає Елла.

- Я бачу, - зітхає матінка Анна. - Де ти взялася на мою голову? Від тебе одні збитки, ніякої користі. Не ляжеш спати, допоки все не відмиєш.

- Так, матінко, - майже радісно погоджується Елла, бо сьогодні сім'я в доброму гуморі і втомливого крику не буде. 

Матінка Анна хоче сказати ще щось, але Кіра налітає на неї із купою тканих квіток, стрічок і безліччю безглуздих питань, котрі Елла не хоче слухати. 

Знаючи звички своїх домашніх, Елла відправляється на кухню та заварює чай, одночасно підігріваючи декілька сирних кексів. Коли вона виносить таці із нічним перекусом у велику вітальню, пакунки уже розібрані, а сестри задоволено щебечуть про своє. Навіть матінка Анна виглядає задоволеною, отримуючи свою чашку чорного міцного чаю і відкушуючи шматочок запашного кексу.

- Де твій батько? - запитує вона Еллу.

- Надіслав записку, що сьогодні у лорда Алена грають у карти.

- Зрозуміло, - матінка Анна знов зітхає. Це означає, що її чоловік повернеться додому у кращому разі через день, у неділю, і скоріш за все біднішим на декілька золотих. - Нагадай мені вранці написати йому.

- Так, звичайно.

Елла подає чай сестрам і на хвильку стає центром їхної уваги:

- О боже мій, Елло, що ти знов зробила з собою? - Кіра зневажливо тицяє пальцем у плями на Еллиному вбранні. - Невже не можна бути охайнішою?

- Облиш її, Кіро, - каже Лора. - Така кров простолюдинів. Вона просто не розуміє, що можна жити не в бруді, і навіть не намагається виглядати пристойно. Он диви, знов за вухами чорні плями. Поясни мені, як ти примудряєшся забруднитися у попіл за вухами?

Елла лише стискає плечима у відповідь. Вона не може і не хоче пояснювати, що інколи, захопившись книгою, забуває витерти руки після камінного погрібача; потім, коли волосся починає падати на обличчя і заважати читати, вона заправляє його брудними руками за вуха. До речі, таким же чином Елла вже забруднила декілька книжок, а відчистити папір від попелу набагато складніше, ніж вуха.

- У неї справжній талант, Лоро, - посміхається Кіра. - Знаєш, як поштар її називає через це? Попелюшка. Розумієш?

- Так-так, бо наша Елла завжди у попелі! 

Обидві сестри ще декілька хвилин регочуть з цього жарту, що обурює Еллу не менше, ніж вигадка поштаря. Вона знає, що через поганий гумор цього старого кремезного чолов’яги багато людей з околиці називають її саме Попелюшка, хоча у неї є своє власне ім'я, і навіть прізвище. Нічого не вдієш, дурні речі добре запам’ятовуються, а якщо люди вважають щось смішним, то навряд забудуть скоро. Коли ж мова йде про комбінацію із чогось дурного і смішного… 

Після знищення кексу Елла забирає порожні таці і посуд назад на кухню, потім повертається у вітальню. Матінка Анна уже заганяє дочок нагору, спати, бо завтра їх чекає напружений день. Елла ще не знає, що такого напруженого буде саме в цій суботі, але й сама не проти лягти спати, тому їй на руку, якщо дівчата полягають зараз. 

Нарешті Кіра та Лора підіймаються у свої кімнати і в вітальні залишається лише матінка Анна. Вона виглядає зануреною у свої роздуми, помічаючи Еллу тільки коли та починає прибирати крихти зі столу.

- Скажи мені, ти все ще товаришуєш із тією картавенькою служкою з будинку Ґ’юґсів?

- З Саллі? Так. - Елла відповідає трохи неохоче, тому що зрозуміло, що питають не просто так.

- Знаєш, чому ми так пізно повернулися сьогодні?

- Були в театрі після магазинів?

- Ні, були в гостях у леді Беатріс після магазинів.