Розділ дев'ятнадцятий

Перші хвилини дівчина не могла зрозуміти, де саме знаходиться, бо навколо було темно, наче в діжці, всі органи чуттів відмовлялися працювати. Потім Елла відчула на своєму обличчі краплі води, а в ніс вдарив запах свіжого гною. Потім почала повертатися здатність чути.

- …приходити сюди…

- …в палаці купа людей…

- …дуже ризиковано… 

- …я просто мусив побачити тебе…

- …коли все заспокоїться…

- …не міг стільки чекати…

- …буде тільки гірше…

- …не покину тебе самого…

Елла почула голоси коней, шурхіт соломи на підлозі та остаточно зрозуміла, що знаходиться у темному кутку палацової стайні із невідомим чоловіком. Щось заворушилося біля дверей, почулися важкі кроки і потаємна розмова між Едвардом та незнайомцем стихла - вони обоє затамували дихання, щоб не виказати себе ненароком. Кроки пройшли приміщення наскрізь, з боку в бік, наче охорона раптом вирішила перевірити, чи не краде хтось королівських коней. Через кілька хвилин в стайні знову стало тихо, не було чути нікого крім тварин, але конспіратори скоріш за все вирішили не ризикувати і мовчки перемістилися у найглухіший та найтемніший кут.

- Розмовляти тут і зараз дуже небезпечно, - нарешті Елла почула повне речення, що сказав незнайомець. Його шепіт здавався шепотом молодої людини. - Та й це не змінить мого положення.

- Я знаю, що завинив тобі, - відповів Едвард. - Я спробую все виправити.

Незнайомець розсміявся:

- Мені твої вибачення не потрібні.

- Я знаю, але…

- І не треба нічого виправляти. Всі знають, що ти сьогодні зробиш пропозицію та скоро одружишся з якоюсь принцесою.

- Вона не принцеса…

- Яка різниця! - від емоції шепіт став майже криком.

- Тсс! - шикнув Едвард.

- Роби, як тобі буде краще, - незнайомець повернувся до шепоту. -  Забудь, що щось було. Живи далі своїм життям. Всі члени королівської родини роблять саме так, не треба порушувати правило.

- Слухай, - Едвард почав нервово копирсатися у своїх кишенях, - ти знаєш мої справжні почуття…

- Запхай свої почуття знаєш куди, - дуже неввічливо відповів молодий чоловік.

Не знайшовши у кишенях річ, котру шукав, принц похапцем стягнув з пальця один із своїх перснів, узяв незнайомця за руку і силоміць вклав цей перстень у його долоню:

- Ось, як символ моїх почуттів.

- Не треба порожніх жестів…

Едвард схопив молодика за комір шкіряної куртки та притягнув до себе, прошепотівши йому майже у вухо:

- Мої почуття не змінилися. Ми будемо разом, я обіцяю. Я знайду спосіб.

- І ти не боїшся гніву короля? - незнайомець відштовхнув від себе принца.

- Я син своєї матері, а вона не боялася ані дідька, ані бога.

- Не роби дурниць заради… 

Навколо Елли знову здійнявся крижаний вітер, приховавши останні репліки двох чоловіків, що розмовляли у темноті стайні. Вона фізично відчула лють Едварда через те, що змогла дістатися цих спогадів. Тепер він пручався ще сильніше, із усією наснагою пораненої дикої тварини. Дівчині почала жахливо боліти голова, а в вухах задзвеніли дзвони. Та чи може вона зупинитися зараз, нарешті досягнувши успіху?

Еллі конче треба дізнатися, що сталося з королем Генріхом. Що сталося у тій закривавленій кімнаті? Ще одне зусилля - і вона дізнається правду.

Вітер підхопив Еллу, проте вона більше не пручалася, дозволивши йому нести себе, куди заманеться.

- Я хочу вирішити все до королівського вальсу, - мовив Едвард від порогу потаємного кабінету короля, - щоб не було зайвих…

Проблем.

Він замовк, зробивши перший крок всередину кімнати, бо у напівтемряві кімнати єдиний світильник своєю плямою світла акцентував увагу на тілі, що лежало на підлозі. Принц кілька разів заплющив-розплющів очі, наче намагаючись відігнати поганий сон, а потім кинувся до батька, присів біля нього і спочатку не звернув уваги на калюжу крові, в яку став.

Серце короля не билося, шкіра була холодною та бридкою на дотик.

Мертвий.

Едвард озирнувся навколо і побачив в темряві кімнати невідому жінку у північному вбранні, руки якої виглядали темними та блискучими. 

- Що… хто…? - від здивування принц не зміг сформулювати своє питання.

Через мить дівчина кинулася бігти, у два блискавичних стрибки перетнула кімнату, опинилася біля найменш освітленої стіни, відчинила потаємні двері і зникла за ними.

Приголомшений таким перебігом подій, Едвард декілька секунд дивився на порожнечу за потаємними дверями, про які він не мав уяви. 

- Стій! - закричав принц, підводячись та розпочинаючи переслідування невідомої жінки. - Повернися!

Потаємна панель поєднувала королівську схованку та гостьові галереї, у яких щороку змінювали меблі відповідно до моди, тому Едвард знав їх недостатньо добре задля швидкого пересування навпомацки. Світла у жодній з кімнат не було, тому він спочатку кинувся до найбільш ймовірного шляху втечі - до сходів на перший поверх. На сходах не було охорони, а двері внизу були зачинені ззовні, скоріш за все, щоб гості балу не потрапили до цієї частини палацу. Спантеличений Едвард повернувся на другий поверх і почав оглядати кожну галерейну кімнату одна за одною. 

- Охорона! Сюди! - тільки зараз йому на думку спало покликати на допомогу.

Десь далеко почулися швидкі кроки, а Едвард закляк на місці: чи не краще йому повернутися до тіла батька, спробувати зрозуміти, що ця жінка робила у схованці короля, ким була йому? Чи, можливо, краще взагалі дати їй втекти? Не привертати уваги до її існування?

Після того, як він втратив час на сходах, жінка могла повернутися і втекти тією ж дорогою, якою прийшов Едвард. Проте щось підказало принцеві, що треба продовжити шукати у галереях. Остання галерея привела його до великого балкону, з якого у іншій ситуації можна було б милуватися королівським парком. На цьому балконі король інколи влаштовував літні посиденьки з гостями з інших країн.