Розділ вісімнадцятий

Десь далеко гупають кілька пар ніг, хтось наближається. Принц незграбно поправляє скатертину, проте залишає зовсім маленьку щілину, до якої припадає оком. Дівчина бачить, як у кімнату заходять три жінки. Вона одразу впізнає одну з них - навіть у нічному негліже та з розпатраним волоссям королева була дуже схожа на свій весільний портрет. 

Королева Лаурелія спокійно підійшла до столу і вказала двом іншим жінкам на мертве тіло:

- Дурна Ека вирішила вкоротити собі віку. Приберіть її звідси.

Елла не бачить виразів обличь жінок, лише чує їх важке дихання.

- Як вона примудрилася сама встромити ножиці собі в груди? - запитала одна з жінок, схиляючись над тілом. Елла побачила, що то була чорнява і досить приваблива, молода жінка, руки якої тремтіли.

- Я хіба знаю? - відмахнулася королева. - Ці північні дівки дуже винахідливі.

- Але ж… - знов почала чорнява жінка.

Її перебила інша, більш старша служниця:

- Мовчи, мені все зрозуміло. - Потім жінка звернулася до королеви, котра виглядала занудженою. - Ваша Величносте, не турбуйтеся, ми про все подбаємо, я маю вказівки. Ви поки що можете піти до лазні.

- Нащо мені до лазні? - тоном примхливої дитини запитує Лаурелія. - Ти смієш мені вказувати, що робити?

- Ваше Величносте, ви забруднилися, коли знайшли Еку.

Королева піднімає руки до обличчя і здивовано оглядає червоні плями крові на пальцях, тоді просто витирає їх тканиною негліже:

- Можливо я піду, перевдягнуся.

- Так, Ваше Величносте, так буде краще, - погодилася старша жінка.

- Генріх ще не повернувся з полювання, - каже королева перед тим, як вийти у двері. - Не турбуйте його розповідями про цей прикрий інцидент.

Коли за Лаурелією зачиняються двері, у кімнаті деякий час панує тиша.

- Вона що…? - затинаючись, каже молодша жінка. - Вона… Еку?

- Так, - стверджує старша жінка. - Вона. Еку. Візьми себе в руки, ми маємо з цим розібратися.

- Як розібратися?

- Я покличу потрібних людей, ти лишайся тут, зачини за собою двері. Я постукаю чотири рази, коли повернуся. Запам’ятала?

- Т-так.

- Добре.

Старша жінка досить швидко повернулася у супроводі двох чоловіків в обладунках паладинів із великим кошиком, у якому зазвичай збирають брудну білизну. 

Чоловіки без зайвих питань підняли тіло мертвої жінки, сховали його у кошику і наказали жінкам йти за ними геть з кімнати.

Елла відчуває паніку, що охопила Едварда: він не хоче, щоб паладини забирали Еку, він дуже її любить і знає, що вона любить його. Попри страх, Едвард обережено вилазить з-під скартини та біжить до дверей, виглядає у коридор: сукня однієї з жінок ще видніється біля сходів для служок. Принц біжить за нею босоніж - Елла відчуває холод мармуру під ногами та дотик холодного повітря до шкіри. Едвард майже зривається зі сходів, настільки швидко він намагається бігти униз і настільки складно йому перестрибувати через декілька крутих сходинок одразу. 

Паладинам також важко нести незручний і важкий кошик, вони йдуть повільно та інколи зупиняються, наче чекаючи на щось, озираються в усі боки - в такі моменти Едвард інстинктивно ховається у тіні біля стін, наче відчуваючи, що дорослі його присутність не привітають. 

Елла зауважує, що у палаці занадто темно навіть для нічного часу, частина світильників стоять темними, двері прочиненими, а на шляху не зустрілося жодного охоронця. Процесія спускається у підвальне приміщення, котре одразу нагадало дівчині про в’язницю у ще глибшому підземеллі. У коридорі стає тепліше, а підлога під ногами змінюється на каміння. Паладини заходять з кошиком у великі металеві двері, жінки йдуть слідом, але Едвард не встигає прослизнути за ними і залишається один у кімнаті, більше схожій на склад із якимись мішками, дровами та вугіллям. Полотно дверей надто важке, а ручка дверей не повертається, тому, незважаючи на спроби, принц не може відчинити двері, хоча дуже хоче побачити, куди забрали Еку. Вирішивши чекати, Едвард ховається за одним з мішків. Проходить небагато часу і з дверей виходять жінки, вони шепочуться між собою, але принц їх добре чує.

- … кому буде краще, якщо їх розплавлять? - каже старша жінка. - А так буде нам копійчина.

- Але ж їх можуть впізнати, - сумнівається молодша. 

- Головне продавай шматочками і не все одразу, - наставляє старша жінка. - Звичайно, так дешевше, але безпечніше. Ти ж не хочеш, щоб паладини прийшли і по тебе?

- Ні, ви що, - молодша жінка оглядає щось металеве та мерехтляче у своїй руці. - Все одно, чи правильно ми робимо? Ека ж…

Старша жінка хапає молодшу за руку і тягне до виходу:

- Тсс, ти мені поговориш! Більше ніколи не згадуй її ім’я, а то я сама покличу паладинів.

Обидві жінки зникають у темному коридорі, Едвард лишається на самоті із запахом деверини, вугільного пилу та трухи. Тепер йому спекотно й страшно, проте він не може піти, він має почекати, поки з дверей вийде Ека. Через невизначений проміжок часу двері знов відчиняються, з них виходять паладини, проте вже без кошика. Вони оглядаються навколо і також майже пошепки продовжують розмову:

- …психоване стерво, як він до неї взагалі підходить?

- Кажуть, що психовані баби найбільш гарячі у ліжку.

Чоловіки регочуть між собою, потім різко замовкають:

- Це вже яка за півроку?

- Я чув мінімум про трьох з літа.

- І всі жінки?

- Тільки жінки, чоловіки її не цікавлять…

- Дідько, яка психічка.

- Ти краще не запитуй, скільки їх було з весілля.

Тепер чоловіки деякий час стоять у тиші і Едвард боїться, щоб вони не почули, як він дихає. Потім один з паладинів каже:

- Двох годин має бути достатньо, потім відкриєш заслінку, щоб температура знизилася. Зрозумів?

- Так.

- Головне нікого не пускай всередину, нам не потрібні зайві проблеми.

- А ти до своєї?

- Чоловік повертається завтра, треба користуватися нагодою.