Розділ п'ятнадцятий

Як тільки за принцем Едгаром зачинилися двері, у кімнаті підвищився рівень напруги: магістр і паладин стали схожі на двох котів, котрі от-от почнуть битися за територію, - їм не вистачало лише шерсті, що стоїть дибки, для завершення картини. Але спочатку Елла цього не помітила: вкрай схвильована усім, що щойно відбулося, вона просто стояла і дивилася на закриті двері, за якими зник принц. Потім вона зрозуміла, що забула сказати щось дуже важливе:

- Я згодна стати вашою ученицею, магістре Алістайр, - мовила дівчина у найввічливішому тоні, який знала.

Ця фраза мала приголомшливий ефект на чоловіків, котрі раптом згадали про існування Елли. Концентрована лють вмить змінилася хвилею незадоволення, котра змила напругу у океан інших емоцій.

- Вона згодна! - саркастично розсміявся Алістайр. - Ви таке чули, вона згодна!

- Ви тепер відповідаєте за цю дівчину, - реготнув лорд, - не забувайте про це.

Магістр знов кинув на паладина розлючений погляд, далі швидко сховав його за вдаваною ввічливістю.

- Ви теж не забувайте, що принц, схоже, симпатизує цій дівчині. Паладинам не завадить краще охороняти мою нову ученицю, на відміну від…

Лорд Ештон скривився:

- То був нещасний випадок, мої люди ні в чому не винні.

- Ваші люди ніколи ні в чому не винні, проте поки що не були внесені до переліку святих.

- Що ви маєте на увазі? - спалахнув паладин.

- Я маю на увазі, що вам не завадить краще готувати своїх людей. Відбиватися від найманців - це вам не стрибати з тіні на нічого не підозрюючих дівчат і при цьому навіть не вміти правильно розрахувати дозу снодійного.

- Хлопець молодий, не розрахував, - відмахнувся Ештон. - Та й вона жива-живісінька, нічого їй не сталося. Дивіться он, стоїть, вилупила очі.

Елла хотіла сказати, що чула про долю інших чарівників, котрі також отримали забагато снодійного, і вже було відкрила рота, але гнівний погляд магістра Алістайра змусив її стриматися. Так, він правий, поки не той час, щоб їй лізти у розмову.

- Щодо обітниці вірності, - почав магістр, - я здогадуюсь, що про сьогодні мови йти не може?

- Жодним разом, - ствердив лорд, - після випадку з вашим минулим учнем, ми відправили… матеріали… на зберігання. Знадобиться мінімум 30 годин, щоб повернути їх у палац. 

- Якби орден паладинів не був такою параноїдальною організацією, ви б змогли виконувати накази членів королівської родини без затримок. - посміхнувся Алістайр. - Навіщо вам взагалі здалося якесь таємне сховище? Від кого і що ви захищаєте останні сто років?

Лорд Ештон посміхнувся у відповідь:

- Ви б дуже хотіли дізнатися, чи не так, що ми захищаємо і де?

Магістр не став відповідати, замість того звернувся до дівчини:

- Елло, ти почуваєш себе достатньо добре, щоб почати працювати вже сьогодні?

- Так, - здивувалася Елла, бо їй здалося, що магістр не хотів морочитися з нею.

- Оскільки мені нав’язали цю ученицю, я буду її використовувати, - тепер чарівник звертався до паладина. - Принц правий, у мене дійсно багато рутинних завдань. Я не можу чекати ваші 30 - чи скільки там - годин. Вона буде допомагати вже зараз.

Лорд замислився, поглянувши на Еллу:

- Думаю, вона дійсно не є дуже небезпечною… Я міг би надати вам загін для цілодобового нагляду… Цього має вистачити.

- Як ви вважаєте за потрібне, хоч цілу роту, - стиснув плечима Алістайр. - Надсилайте своїх людей у мою башту, через годину або дві вона буде готова.

- Вона виглядає готовою зараз.

- Вона не виглядає, як має виглядати королівський чарівник. У такому вбранні її можна сплутати з служницею - або жебрачкою.

- Маєте рацію, магістре, маєте рацію, - паладин махнув рукою. - Треба відмити це пахуче поросятко, адже тепер воно стає представником палацу.

Еллині щоки почервоніли від гніву через порівняння з поросям, тому що її провини у смороді, котрим натяглася сукня, не було. Проте вона вирішила, що поки що не треба випробовувати долю, лаючись з паладинами.

Лорд Ештон ще раз по черзі поглянув на магістра та його нову ученицю, посміхнувся своїм думкам, кивнув магістрові та пішов геть із кімнати. Елла та Алістайр залишилися на самоті. 

Без церемоній або пояснень, магістр мовчки зробив коло навколо дівчини, прискіпливо оглядаючи Еллу з усіх боків, взяв її праву руку за рукав сукні та підняв вгору до рівня очей, відпустив, потім доторкнувся до збитого у паклю брудного волосся, зітхнув і мовив:

- Сподіваюся, якщо змити увесь бруд, ти зможеш виглядати пристойно і знаєш етикет. Мені доповідали, що ти падречка пані Анни Баум, в дівицтві Анни Розельман?

- Так, - відповіла Елла.

- Отож барон Баум - твій батько, але пані Анна тобі не мати?

- Саме так, - дівчина здивувалася, що Алістайр перепитує такі речі. - Я її падчірка, не дочка.

- І ти молодша за старшу дочку пані Анни?

Елла зашарілася:

- Якщо ви запитуєте, чи я байстрючка - це так. Моя мати була вишивальницею модистки пані Анни, молодою дурепою, з якою барон завів стосунки. Її знайшли мертвою у закривавленому ліжку, а поруч - новонароджену мене. Із родичів в мене залишилася лише тітка, котра не мала на дитину часу. Тому вона використала свої зв’язки та під загрозою публічного скандалу змусила барона взяти мене до себе на виховання.

Магістр подивився на Еллу з цікавістю, можливо через жорсткі інтонації її голосу:

- Але ти не носиш його ім’я?

- Він не визнав мене офіційно. Я не маю права на його ім’я або спадок.

- Забудь про своє минуле і не переймайся. Воно вже не має значення. Тепер решта твого життя - тут, у палаці, у служінні королівській родині. Дороги назад немає. Нічого, скоро ти зрозумієш це сама.

Елла не встигла нічого відповісти, тому що зненацька магістр попрямував до дверей: