Розділ дванадцятий

До тями Елла прийшла лише після того, як безліч хвилин просиділа у купі соломи, котра мала служити ліжком у камері в’язниці. Хоч дівчину і не обшукували перед тим, як залишити саму, швидка перевірка довела, що кишень, котрі раніше були прив’язані до спідниці, на місці вже немає, а разом з ними і паперів, що в них раніше знаходилися.

Скоріш за все Еллу ретельно обшукали поки вона була без свідомості - ця думка викликала у дівчини хвилю огиди, бо хто зна, що ще з нею могли зробити (або ж зробили) в той час. Факт такий, що нічого корисного чи важливого у дівчини з собою не лишилося, а на шиї з’явився нашийник. Ні, треба почати з початку.

Відігнавши думки про те, хто саме займався обшуком та наскільки ретельно він проводився, Елла підвелася, спробувала напружити всі м’язи свого тіла по черзі і з радістю відчула, що контроль над тілом повністю повернувся. Голова теж стала боліти значно менше, думки формувалися чітко та швидко. Вона б стала почуватися ще краще, якби можна було напитися.

У кімнаті не більше ніж три на три метри завбільшки єдиним джерелом води була сирість на стінах, а єдиним джерелом світла - невеликі ґрати у металевих дверях, крізь які виднілося полум’я доволі яскравих смолоскипів в коридорі. Хтось має бути за дверима хоча б для того, щоб смолоскипи не згасли.

Необхідно перевірити, як охороняється ця в‘язниця. Елла підійшла до дверей і спробувала оглянути коридор через невеликі ґрати, проте побачила лише простір у два метри зліва та справа від яскравого смолоскипа, що висів на стіні навпроти її камери. Яскраве світло било в очі і не давало сфокусуватися на темному коридорі. Можливо пізніше з неї з‘явиться ідея як вивчити коридор, проте зараз головне - вода.

- Агов! - сказала Елла у темряву коридору. - Охорона?

Відповіддю була тиша.

- Агов! - знов спробувала Елла, цього разу гучніше. - Є тут хто?

І знов тиша у відповідь.

- Я пити хочу! - тепер уже закричала Елла, в котрій почав просинатися гнів. - Чи ви чекаєте, що я помру від спраги?

Дівчині здалося, що десь вдалині щось клацнуло.

- Гей! - ще голосніше закричала Елла, напружуючи голос майже до максимуму. - Ви наділи мені нашийник наче цуцику, але ж і цуцику потрібна вода!

Тепер дівчина була певна: десь у глибині коридору почулися кроки. Вона силкувалася побачити щось у темряві, проте марно. Через деякий час кроки почали наближатися, а потім з темряви виринув старий чоловік у обладунках королівської охорони. Він підійшов до дверей Еллиної камери і став навпроти дівчини, котра з гнівом спостерігала за ним з іншого боку металу.

- Чого тобі треба? - запитав він нарочито люб‘язно.

- Води хочу, - відповіла Елла таким же тоном.

- До обіду не почекаєш?

- Ні.

- Ну добре, принесу.

Здивована такою швидкою капітуляцією і подумавши, що можливо не треба сваритися з охоронцем, Елла вирішила ввічливо сказати:

- Дякую.

Охоронець кивнув у відповідь і зник у темряві. Дівчина довго чекала на його повернення, дивуючись, як багато часу займає таке просте прохання. Нарешті вона почула повільні кроки охоронця, а згодом побачила й його самого: в руках він тримав тацю з дерев‘яним посудом.

- Я вже думала ви не повернетеся.

- Не думай, я не збираюся бігати з одного боку коридору в інший через твої забаганки. Але на воду кожен має право.

Чоловік обережно поставив тацю на підлогу і Елла зрозуміла, що внизу полотна дверей є виїмка, розмір якої підходив до розміру таці. Через цю виїмку охоронець частково просунув тацю у камеру, а дівчина змогла схопити її і затягнути всередину.

- Пий і поверни тацю, я почекаю.

На таці стояли дві глибокі миски майже до краю заповнені холодною чистою водою. Елла схопила одну з них і почала жадібно пити, відчуваючи, як разом із водою до тіла повертається бажання рухатися. Охоронець стояв навпроти дверей, спостерігаючи за дівчиною крізь ґрати.

- Цей дурник паладин наказав віддати тобі найбільші апартаменти як він їх назвав, апартаменти! Ти ж бо дівчина, все найкраще - жінкам! Ха! Не йому ж ходити через всенький поверх.

Елла випила першу миску, поставила її назад на тацю і зрозуміла, що не проти випити й другу.

- Але думаю, ти ще пожалкуєш, що твоя камера майже у кінці коридору, бо чим далі від сходів, тим більше вологи. До ранку свіжа солома вже буде мокра, розповіси потім як воно - спати на мокрому й холодному.

Елла закінчила другу миску води, поставила її на тацю та підштовхнула тацю під двері; охоронець з кряхтінням зігнувся, щоб її забрати.

- На твоєму місці я б не пив так багато води, вона потім захоче вийти.

- А як мені...? - дівчина тільки зараз замислилася, що її ж бо мабуть не випустять з камери до вбиральні.

Охоронець голосно розсміявся:

- Вибери, який з кутків камери тобі більше подобається. Особисто я пропоную правий куток навпроти дверей, уклін підлоги йде в той бік, а то потім солома стане ще більш мокрою.

Дівчина зашарілася від гніву та огиди. Поки вона підбирала слова для гідної відповіді, охоронець вже зник у темряві, але його сміх ще було чути деякий час.

Зла й роздратована Елла хотіла було знову сісти у солому, проте вода надала їй енергії - тепер хотілося діяти. Вона присвятила час ретельному вивченню своєї в‘язниці, сподіваючись знайти хоч щось, що допоможе у цій жахливій ситуації. Охоронець був правий: повітря у камері відчувалося дуже вологим, у щілинах між камінням, з якого були зроблені стіни, подекуди збиралися краплі води, а кам’яна підлога блищала, начебто її тільки помили. Дівчина почала відчувати запах плісняви, грибів, вологої землі і нечистот навколо себе - скоріш за все раніше через дію снодійного (чи гаоба, чи всього разом) її ніс не працював як треба; тепер, коли сприйняття ароматів повернулося, Елла не була цьому рада. Страх скував дівчині серце, коли вона подумала, що може ніколи не вийти з цієї бридкої кімнати, не побачить сонця і не відчує свіжого вітру на шкірі, не зможе вдихнути свіже повітря.