Розділ одинадцятий

Свідомість почала повертатися до Елли, тому що вона відчула холод на своїх скронях та легкі удари по своїм щоках; її тіло та голова змінили орієнтацію в просторі, остаточно дезорієнтуючи; разом з цим з темряви і тиші почали чутися окремі слова, котрі потім стали складатися у речення. 

- Забагато снодійного…

- Я не знав…

- Нейтралізовувати…

- Відповідально ставитися…

- Яка різниця? Вона все одно…

- Магістр буде незадоволений…

- Чхати на це магічне кодло…

- Тисни сильніше!..

- Але ж дівчина…

- Ідіоте, перед тобою не дівчина, а чаклунка, котра зможе без жалю вбити тебе змахом пальця, якщо ти й далі будеш стояти і кліпати очима! Натисни, кажу!

Раптом Елла відчула, як чиїсь холодні пальці почали стискати її горло. Вона силилася кричати, але голосу не було, замість нього виходило лише незрозуміле булькотіння.

- Вона прокидається! Не стій, як йолоп, давай швидше затискай та й по всьому! - Елла відкрила очі і побачила, що цей злий голос належав високому чоловікові середнього віку із сніжно-білим волоссям, котрий схилився над нею та тримав біля її обличчя якийсь незрозумілий металевий предмет. - Завтра будеш допомагати чистити королівські стайні, якщо мені ще раз доведеться казати тобі, що робити!

Тиск на Еллину шию посилився, потім вона відчула дотик холодного металу до шкіри, а після гучного “клац” почулося шипіння, наче поряд була змія. Чоловік з білим волоссям відійшов від неї на декілька кроків, проте його жорсткі очі продовжували вивчати обличчя дівчини. Елла почула - а тоді побачила - що зліва від неї був ще один чоловік, зовсім молодий чорнявий хлопець із стурбованими і можливо навіть наляканими очима. Хлопець простягнув руку та провів нею по шиї дівчини, повторюючи контури предмета, котрий тепер відчувався на шиї як щось інорідне та страшне.

- Сіло нормально, - повідомив хлопець старшому чоловікові.

- Я бачу, - гаркнув той. - Залишилося перевірити, хоч це й марна трата часу. 

- Але як ми… - хлопець підвівся і став поруч з своїм товаришем. 

- Гей крале, - зневажливо звернувся чоловік з білим волоссям до Елли. - Зроби послугу усім нам, спробуй використати свою магію. Не прикидайся, я бачив, що ти прийшла до тями. Ну давай, уперед. 

- Магію? - тихо перепитала Елла. В її шлунку танцювали сотні метеликів. - Я не розумію вас.

- Ти диви, - чоловік склав руки на грудях. - Ти не тільки чаклунка, ти ще й брехуха. Будеш мене морочити? Кажу спробуй щось начаклувати.

- Я не можу, - відповіла Елла правду. Вона зробила зусилля над собою і сіла на жорсткій дерев’яній поверхні, на якій до цього лежала. Голова їй гула, наче жбан, сконцентруватися і скористатися магією було неможливо. 

- Ошукати нас думаєш? Якби ти знала, скільки брехунів до тебе намагалися нам довести, що не вміють чаклувати, то одразу б покинула цей задум. 

- Я не… - почала дівчина і замовкла, бо в неї перехопило подих. Вона побачила, що лежала на столі у кімнаті, яку можна було б описати виразом “лабораторія”, стільки в ній було незрозумілих речей, механізмів та скляних баночок із невідомими речовинами.  

- Зараз я тобі щось покажу, - чоловік підійшов до однієї з шаф, що їх було багато навколо, взяв якийсь предмет у руку і жбурнув його Еллі.

Дівчина не встигла зреагувати, тому важкий камінець розміром і кольором зі сливу вдарив її по плечу, тоді впав у спідниці її плаття. 

- Торкнися каменя, сміливіше, він тебе не вкусить.

Спантеличена Елла вирішила підкоритися і почала шукати камінь у складках спідниць. 

- Ти ж бачила, що у мене в руках камінь був темно-синього кольору? Такий він в інертному стані. Але якщо його торкнеться жива тканина, яка деякий час тому була каналом для спрямування магічної енергії, камінь активується і почне випромінювати тепло, змінивши при цьому колір на яскраво-червоний. 

Дівчина завмерла із рукою, простягнутою до все ще інертного каменя. Серце в її грудях почало битися швидше.

- Злякалася? - реготнув чоловік з білим волоссям. - Ми вже випробували камінь на тобі, поки ти була непритомна. Ми знаємо правду. Давай, випробуй камінь сама і більше не бреши мені. 

Дуже повільно, наче він дійсно міг вкусити, Елла взяла камінь в руки та піднесла поближче до очей, щоб роздивитися перший в своєму житті магічний предмет. В голові сяйнула думка: головне, щоб це не був останній магічний предмет в її житті, при цьому вона посміхнулася сама до себе через деяку комічність ситуації. 

Подумати тільки, ще зовсім нещодавно Елла боялася зустрічі з матінкою Анною і цей страх домінував над усіма її думками. Тепер всі попередні переживання здавалися сміхотворними - тому що ось вона, халепа життя; халепа, від якої залежить Еллине життя. Дівчина не змогла стримати захвату, коли в її руках камінь, як і було пророковано, почав світитися яскравим червоним світлом, ставши при цьому теплим на дотик. 

- Тепер розумієш, що відпиратися нема сенсу? Давай, чаклуй. 

Наче приворожена, Елла не могла відірвати погляду від каменя. 

- Віддай каменя і чаклуй!

Дівчина навіть не поворухнулася, бо м’яке тепло каменя та привітне червоне світло потроху заспокоювали, надавали сил. 

Побачивши, що Елла не реагує на накази, чоловік підійшов до столу, забравши каменя силоміць. 

 Для того, щоб нам було простіше пояснити, що вас чекає, - почула дівчина голос хлопця, про присутність якого вона вже майже забула, - будь ласка, спробуйте скористатися своєю магією. Використайте якесь просте закляття, так буде краще. 

- Я дійсно не можу, - сказала Елла. - Дуже болить голова, складно навіть думати.