Епізод 26

Епізод 26

Земний ліс зустрів трьох прибульців теплим повітрям. Сонце вже почало хилитися до заходу, забарвлюючи небо в помаранчеві та рожеві відтінки, хоча надворі було ще цілком світло. Легкий літній вітер ледь колихав листя дерев, створюючи ілюзію спокою, яка миттєво розвіялася з появою непроханих гостей з іншого світу.

Долаючи шлях, Лайрос і його воїни ні на що не звертали уваги. Їх цікавило лише завдання – знайти й захопити цілі. Ксеноріс та Онікзеро, біжучи, випробовували свої нові здібності. Вона, використовуючи свою зброю, легко зрубувала дерева, навіть не зупиняючись. А він стріляв із гармати, що спопеляла все на своєму шляху. Всі звірі, що були неподалік, у паніці розбігалися, а пташки злякано злітали в небо. За собою ці монстри залишали лише руйнування. Лайрос летів трохи позаду і просто насолоджувався своїми творіннями.

Проте в якийсь момент усіх ніби струснуло. В очах усе попливло, і вони змушені були зупинитися. Різка зміна атмосфери та відсутність звичного магічного тиску дали про себе знати. Знадобилося декілька хвилин, щоб їхні тіла адаптувалися до нового середовища. Після цього всі рушили далі.

Незабаром вони вийшли на простору галявину. Трійця на мить зупинилася, щоб роздивитися поле битви. Земля тут була пошматована вирвами, всюди виднілися сліди боротьби, декілька дерев лежали звалені та пошарпані, а повітря досі зберігало слабкий запах паленої деревини та озону. Також осторонь лежали уламки знищеного порталу. Посеред цього хаосу спочивало понівечене тіло одного з колишніх найманців Лайроса – того самого, який прийняв на себе нищівний удар Молота-Миротворця. Більше нікого навколо не було.

– Ксеноріс, – наказав Лайрос, – перевір периметр, можливо, цілі ховаються десь неподалік.

Не сказавши ні слова, вона приступила до виконання наказу.

Онікзеро зі своїм покровителем ступили вперед. Підійшовши до тіла, Лайрос лише зневажливо ковзнув по ньому поглядом.

– Жалюгідне видовище, – холодно промовив він. – Але цей хлопець із молотом виявився не таким простим. Цікаво, чи його зброя з цього світу?

– Сумніваюся, пане, – озвався Онікзеро. – Думаю, ви теж відчуваєте, що енергетичний фон тут інакший. Здається, в цьому світі магії взагалі не існує.

Лайрос нічого не відповів. Далі вони підійшли до руїн знищеного порталу.

«Мабуть, саме цей портал був першим, через який втікач перемістився сюди», – думав король, роздивляючись розбите каміння.

Тим часом розвідниця повернулася.

– Пане, – чітко відрапортувала вона, – периметр чистий. Я не знайшла нікого. Немає навіть відчуття чужої присутності.

Чоловік задумався.

– Тоді, нам немає чого тут чекати. Потрібно взяти слід і знайти їх. Використай свої нові здібності, – він кинув погляд на підопічну.

Ксеноріс кивнула й вийшла вперед. Вона стала в стійку, і її механічні дреди ледь помітно завібрували. Жінка активувала свої сенсорні здібності, глибоко втягуючи повітря.

– Я відчуваю їх, мій королю, – її очі засяяли тьмяним фіолетовим світлом. – Слід доволі свіжий. Сигнатури чаклуна і того незнайомця. Вони рушили туди.

Вона впевнено вказала броньованою рукою вглиб лісу. Трійця миттєво рушила по сліду. Шлях виявився коротшим, ніж очікувалося, і привів їх на іншу, меншу галявину. Але замість утікачів вони знайшли лише той самий портал, через який щойно самі сюди перемістилися.

Лайрос завмер. Кілька секунд він просто дивився на прим’яту траву перед собою, а потім усвідомлення вдарило його, мов блискавка.

– Вони проскочили прямо повз нас… – прошипів він, і його голос став схожим на низький гуркіт грому. – Вони зрозуміли, що за ними знову прийдуть, знайшли портал і дочекалися слушної миті… Виродки!

Повітря навколо стало важким, немов перед руйнівним ураганом. Земля під ногами вкрилася сіткою тріщин, а дерева довкола загрозливо заскрипіли від шаленого тиску його аури. Лють охопила його повністю. Ті двоє знову обвели його довкола пальця!

Не в змозі стримати гнів, Лайрос різко відірвався від землі. Темна енергія підхопила його, і він стрімко злетів у небо, пробиваючи крони дерев. Зависнувши високо над лісом, він видав несамовитий рик і вивільнив свою лють.

Потужний магічний вибух розірвав повітря. Невидима концентрована ударна хвиля темної енергії розійшлася на всі боки. Ліс під чоловіком здригнувся, наче від землетрусу, а тисячі птахів із переляком злетіли з гілок, заповнюючи небо тривожним криком. Його підопічні стояли внизу й просто спостерігали. Хвиля люті їхнього повелителя вдарила з такою силою, що ті ледь втрималися на ногах.

Випустивши пар, Лайрос перевів подих. Він повільно розплющив очі, і його погляд зачепився за горизонт. З цієї висоти йому відкрився неймовірний краєвид. Безкраї зелені простори переходили в чимале селище вдалині. Там, серед акуратних людських будинків, уже почали запалюватися перші вечірні вогні. А по сірих лініях доріг рухалося декілька металевих машин.

Чоловік примружився і спробував відчути магічний фон цього світу. Нічого. Жодних захисних бар’єрів, жодної магічної вібрації в природі, жодної прихованої сили чи вартових. Ця планета була абсолютно порожньою в магічному плані. Він розумів, що мешканці тут покладалися лише на примітивні технології.