Епізод 19

*Далі в декількох епізодах книги, до деякого моменту, текстом написаним жирним курсивом будуть описані діалоги магістейською мовою, яку Деміан й інші земляни не розуміють. Наприклад: – Я розумію. Гаразд, йдіть за мною. – сказала та жінка Мітофу.*

***

– О, ні! – скрикнув Мітоф.

– Хто… Що це!? – з жахом вигукнув я. Моє серце майже вистрибувало з грудей від страху. Все тіло покрилося мурахами, і я тремтів.

Дві жахливі фігури різко зупинилися приблизно на відстані двадцяти метрів від нас із Мітофом. Через таку раптову зупинку, після тієї швидкості, з якою вони бігли, холодний поштовх вітру відчувся навіть на такій відстані. Цей вітер тривав лише кілька секунд, але й цього було достатньо, аби відчути ще більший страх перед цими двома страшними створіннями.

– Деміане, – почав чоловік, – візьми молот і будь за мною. Згадай усе, чого ти навчився, – він на мить подивився на мене очима, сповненими страху, але й рішучості. – Зараз ми маємо битися за наше життя.

Після цих слів у мене підкосилися ноги. Але я підбіг і схопив молот. Мітоф підійшов до мене й став попереду.

Битися за життя… Що?! Я точно не очікував такого… – в голові роїлися погані думки, і було лячно.

Заплющивши очі від страху, я згадав, що Мітоф сказав мені кілька хвилин тому, і вирішив узяти себе в руки та заспокоїтися.

Ти зможеш! Не треба боятися! Зі мною Мітоф, ми переможемо! За маму, за бабусю, за свій дім! Я не здамся!

Одна з тих двох істот заговорила:

– Ми знаємо, що ти втік сюди через пристрій переміщення. Господар чекає на тебе. Підкорися мирно, або ми змусимо тебе здатися силою!

Мітоф потягнувся до шиї й щось клацнув на пристрої, що перекладав їхню мову на нашу. Після цього він заговорив своєю мовою:

– Що ви хочете від мене? Чому вашому господарю потрібен саме я?

– Він не терпить тих, хто просто так іде від нього й хоче безслідно зникнути! Негайно покладіть зброю! Інакше…

– Хмм… Здається, той «господар» не здогадується, хто саме зараз стоїть перед його воїнами. Цікаво… – подумав Мітоф. Потім, перебивши того страховиська, відповів:

– Скажіть своєму господарю, що я не приймаю його пропозицію.

Ті двоє після слів чоловіка переглянулися і зненацька стрибнули вгору. Я перевів погляд у небо й побачив, як вони летять просто на нас.

– Щ… що ти їм сказав!? – скрикнув я, але відповіді не почув.

Мітоф узяв свій посох обома руками й почав чаклувати. За кілька секунд мене осліпило яскраве блакитне світло, і вгорі пролунав потужний удар. Відкривши очі, я побачив, що страшні фігури відлетіли майже на те саме місце, де щойно стояли, і впали. Але вже за мить підвелися на ноги. Один із них дістав якусь зброю й націлився на нас.

Постріл. Ще один. І ще. Це були моторошні звуки з незвичайної зброї. І набої в ній були теж не звичайні.

Я автоматично підняв молот перед собою, створивши енергетичний щит, якого навчився на тренуваннях. Мітоф зробив щось подібне, але не просто стояв, як я, – він рвонув уперед атакувати, прийнявши на себе всі ті набої, що летіли в наш бік. За секунду він уже був досить далеко від мене, і я навіть не встиг цього усвідомити.

Ого, який він швидкий, – майнуло в моїй голові. Я стояв і далі спостерігав.

Чоловік продовжував використовувати магію. Удар по одному з ворогів – вибух. Інший ворог цілив у нього зброєю й стріляв, але марно – щит Мітофа чудово тримав удар. Ще один удар – і другий ворог також потрапив під вибух.

Від вибухів противники відлітали від місця, де стояли. Мабуть, сила ударів, яких завдавав Мітоф, була неймовірною.

Хвилин уже п’ять вони билися. Навіть деяка броня, чи що то було, злетіла з тіл ворогів. А я стояв осторонь і досі залишався на тому місці, де був раніше, не розуміючи, що мені робити. Я бачив, що моєму другові важко битися самотужки. Вирішивши, що йому потрібна моя допомога, я почав іти в їхній бік.

– Ні, Деміане, стій там! – крикнув чоловік.

Я з подивом зупинився.

– Але ж ти...

– Все… – він завдавав ударів, – добре, – пауза. – Зроби собі більший щит і залишайся там!

Не ставши перечити, я зробив так, як він сказав. Тепер щит покривав мене майже повністю. Через нього звуки бою були дещо змінені й тихіші.

– Добре, можливо, він правий. Мабуть, я тільки заважатиму зараз, – подумав я.

Ще пройшло хвилин п’ять. Купа криків, пострілів, вибухів… Це було страшно.

У якийсь момент я побачив, що Мітоф тепер б’ється лише з одним ворогом. А вже за секунду я почув звук позаду.

Це був другий ворог, який вирішив напасти й битися не тільки з Мітофом. Він кинувся на мене ззаду, спрямовуючи свої кинджали. Та зброя в його руках світилася яскравим фіолетовим кольором.