Епізод 18

Лайрос пильно спостерігав за тим, що відбувалося на екрані. Його підопічні здійняли галас на іншій планеті. Такі події його збуджували: очі палали від радості й цікавості – що ж буде далі, хто ж утікач? Чи знайдуть вони того, хто так нахабно втік з його рук в інший всесвіт?

– Пане, вони прибули на нове місце, але, здається, знову розминулися з утікачем. Це дивно. Таке відчуття, що той, кого ми шукаємо, якимось чином зрозумів, що за ним триває полювання, – занепокоєно сказав Крейзер.

– Все можливо, – відповів Лайрос. – Така розумна персона, що створила такий пристрій, може мати хорошу інтуїцію, а може – й магічні сили. Але мої бійці йтимуть до кінця, чого б їм це не коштувало.

Крейзер подивився з деяким страхом на пана Вейна, відчуваючи його величність і силу.

– Перепрошую, мій господарю, – зайшов до кімнати один зі службовців, – вас кличуть. Це стосовно заручників.

– Це не може зачекати?

Службовець завагався, почувши тон пана Вейна.

– Ні, пане. Потрібна ваша допомога. Ви ж самі казали, що з такого приводу слід звертатися до вас.

Лайрос скрутив кулаки від злості, на мить заплющив очі й гнівно видихнув.

– Ви ведете запис того, що відбувається на цьому екрані? – запитав він далі Крейзера.

– Ні, пане. А потрібно?

– Почніть запис. Я відлучуся. Думаю, поки що нічого цікавого не буде, допоки вони шукають ціль. А ви не зводьте очей – слідкуйте за подіями.

– Так, пане, як забажаєте.

Лайрос розвернувся й пішов до виходу.

– За мною, – сказав він службовцю.

***

– Те, що ви робите… Як ви взагалі можете підкорятися тому чудовиську!? — кричав один із заручників. – Бог вам су… – його мову перервав удар по обличчю.

– Немає тут вашого Бога, – сказав той, хто вдарив чоловіка. – Ану, сиди мовчки! Або закінчиш, як отой, – він показав на нерухоме тіло неподалік від них.

Раптом повітря ніби розірвалося, і вмить погляди всіх зафіксували ту постать, що рухалася в їхньому напрямку. Його присутність була фізичним ударом – у жилах застигала кров, дихання стискало в грудях. Від нього віяло крижаним, демонічним страхом, нерозривно сплетеним із незаперечною величчю. Ця особа була не просто авторитетом для свого оточення, а безумовним володарем усіх, хто тепер мусив схилити голову перед його волею.

– У чому справа у вас тут? – заговорив Лайрос своїм страшним голосом, щойно підійшов до місця.

– Господарю, вітаю! – сказав один зі службовців. – У нас накопичилося багато заручників, які не хочуть підкорятися вам. Що з ними робити?

Лайрос глянув на купу зв’язаних осіб, які щільно сиділи просто перед ним. Дехто дивився на нього злим поглядом, а дехто сидів опустивши голову. Тоді один із них, не піднімаючи голови, сказав:

– Ти помреш жахливою смертю, дурний вилупок! Те, що ти зробив з нашим народом... з планетою, – перевів подих, – тобі ніколи не пробачать! Ти просто монстр!

Службовець знову вдарив цього заручника і навів на нього зброю.

– Я кому казав… – почав він, наводячи на того зброю, але його зупинив Лайрос жестом руки. Чоловік відступив і прибрав зброю.

– Бачу, у нас знайшовся хоробрий герой, – з посмішкою почав він. – Друже, ти хочеш закінчити своє життя просто посеред відкритого неба, біля купи інших магістянців? Хіба таку смерть бажав би собі такий мужній чоловік?

–  Краще вже так, – плюнув він на підлогу, – ніж служити такому жахливому створінню, як ти.

 – Ха-ха-ха, – засміявся Лайрос. – То ти просто не розумієш усієї переваги мого світу! Я можу дати тобі інше життя, про яке ти й мріяти не міг. А ти називаєш мене монстром? Ха-ха-ха! – він знову засміявся. – Розв’яжіть його.

Службовець не одразу зрозумів наказ, кинувши зляканий погляд на господаря, але не став перечити й підкорився.

Заручник після вивільнення повільно підвівся й розминав руки. Потім, ледве піднявши голову, почав дивитися з-під лоба Лайросу прямо у вічі, тепер стискаючи руки від ненависті.

– Що ж, – вів далі Лайрос, підходячи до нього, – не хочеш бути у моєму світі – тоді ти вільний. Йди і створюй свій світ, де тобі буде добре й ти будеш класним героєм, – він поклав руку йому на плече, – але знай: ми не в казці. Настає час, і герої теж опиняються на цвинтарі, якими б сильними чи хоробрими вони не були. Можеш вирушати.

Прибравши руку з плеча, він відійшов убік і жестом показав: «проходь».

В’язень не хотів вислуховувати слова цього диявола, та йому було байдуже. Він просто пішов. Зробивши кроків десять, вирішив почати бігти.

– Але… – знову заговорив Лайрос майже кричачи, – у цьому світі немає і не буде героїв. Ні зараз, ні потім… Ніколи!

Простягнувши руку вперед, він виконав маневр темної магії.

Той, хто ще мить тому став вільним, сповнений ненависті до страшного монстра, якого називали «господарем», і вже сподівався втекти якомога далі звідси, тепер лежав нерухомо посеред відкритого, хмарного неба.