Епізод 10

Побачивши страшний сон, я різко прокинувся.

– Ах… чорт! Що це було?! – стривожено прошепотів я, розплющивши очі. – Що за сон?.. Чому мені сниться таке?.. Знову якісь руїни… Здається, щось подібне вже снилося, ще тоді, коли я був у місті, перед поїздкою у відпустку. Але тепер з’явився ще й образ якогось чоловіка… Здається, він був… – я заплющив очі, щоб чіткіше згадати силует. – Точно! Той чоловік явно з Мітофої планети – в нього теж були подібні вуха, здається… Від страху вже не все й пригадую, що бачив у сні.

Раптом почувся стукіт у двері, і вони відчинилися.

– Доброго ранку, синку! Сніданок готовий, – сказала мама, стоячи у дверному прорізі.

– Доброго ранку… Так, скоро йду, дякую, – відповів я сонним голосом.

Коли мама пішла, я взяв телефон, щоб глянути, котра година. 9:42.

– Загалом я непогано поспав… Але ці сни… – я стривожено поклав руку на голову. – Можливо, Мітоф щось знає про це. Треба буде йому розповісти. Головне – не забути… Хоча, таке, мабуть, не забудеться.

Одягнувшись, я пішов на кухню, щоб перекусити.

Поївши, вирішив, що час вирушати до лісу – до свого нового, незвичайного друга. Прибравши посуд, я взяв кошик і попрямував до виходу з дому. На шляху мені зустрілася мама.

– Ти знову в ліс підеш? – побачивши в моїй руці кошик запитала вона.

– Так, мамо, – в моєму голосі відчувалися нотки тривоги. – Хочу ще раз випробувати свою удачу, може, знайду нарешті якісь ягоди. Та й загалом… Прогулянка лісом мені на користь. Я ж давно тут не був.

– Звісно. Добре, синку. Йди, тільки будь обережний, – лагідно сказала мама й обійняла мене.

І я попрямував до того самого місця.

– Агов, Мітофе! Ти тут? – гукнув я, прийшовши до його хатинки. – Його немає… Де ж він?..

Почувся шурхіт палок на вулиці.

– Я тут! – крикнув голос зовні.

Я вийшов із хатинки й побачив Мітофа.

– Привіт, Деміане!

– Привіт, Мітофе! Як ти тут? Куди ходив?

– Все нормально, гуляв трохи, ще раз милувався тутешніми краєвидами. А в тебе як справи?

– Начебто все добре, але є одне «але»… – я почухав потилицю.

– Що таке? Щось сталося?

– Ну… як сказати. Не сталося, а наснилося. Знову. Як і той сон, що снився мені ще до від’їзду у відпустку. Знову дивні й страшні речі. Руїни… наче якесь місце було зруйноване вщент. Там відчувалася якась темна енергетика, я начебто чув крики, вибухи… А ще був силует – страшний чоловік, який, як мені здалося, хотів мене вбити…

– Нічого собі в тебе сни, хлопче. Може, це через стрес або емоційне напруження? Ті місця, які ти бачив, тобі нічого не нагадували? Може, ти вже десь таке переживав?

– Та ні. Звісно ж ні. Як я зрозумів, те, що відбувалося у сні, відбувалося навіть не на моїй планеті…

Мітоф здивовано подивився на мене.

– Як ти це зрозумів?

– Ну… Був той силует, про який я вже сказав. І він, схоже, належав чоловікові, схожому на тебе. Я маю на увазі – в нього була схожа на твою зовнішність, але він був на вигляд дуже страшний. А таких персонажів я до зустрічі з тобою ніколи не бачив. Тобто… це не може бути з моїх спогадів. Це щось зовсім інше.  

– Гмм… – Мітоф задумався, почухуючи підборіддя. – Дуже дивно… Дуже… У мене є здогадка, звісно, але це навіть у думках звучить шалено.

– Яка здогадка? Ти щось про це знаєш?

– Що ж… Здається, ти якимось чином бачиш у снах події, які відбуваються або вже відбувалися на моїй планеті. Ти кажеш про руїни, щось знищене… А зараз на моїй планеті триває війна. Не знаю, яка там ситуація на цей момент, але як мінімум руїни вже точно є… Ти згадав ще про силует. Тут я навіть не знаю. Будь-хто міг тобі наснитися… Надто мало опису, щоб щось зрозуміти хто це насправді.

– Але… Як я можу бачити, навіть уві сні, те, що відбувається взагалі в іншому світі? Не можу цього збагнути, – у моєму голосі відчувалась розгубленість.

– Поняття не маю, – знизав плечима Мітоф. – Ти кажеш, що один сон був навіть ще до зустрічі зі мною, і це навіть ускладнює розуміння ситуації. Спершу я подумав, що це може бути через те, що ти взяв мій молот, але ж сон був і раніше… Через це не знаю, що й думати тепер.

У мою голову лізли купа різних думок. Я не знав, чи боятися, чи радіти тому, що, можливо, маю якісь магічні здібності... Відчуття були двоякі. А що, якщо через мене можуть постраждати мої рідні?.. Навіть думати про це було страшно.

Ми сіли на камінь неподалік від будиночка Мітофа й кілька хвилин просто мовчки роздумували.

– Гмм... Знаєш, мені здається, ти бачиш ці сни не просто так, – нарешті промовив Мітоф. – Це може звучати дивно, але, можливо, ти якийсь обранець, чи не знаю навіть… Я в цьому не до кінця впевнений, але схоже саме на це. Або ж це максимально дивний збіг обставин… хоча як таке може бути, якщо сон був ще до всього, що трапилося цими днями… Або ж ти справді обранець, обраний самою долею задля допомоги моїй планеті. А чому саме їй, можливо запитаєш ти? Бо ти бачиш речі саме з неї. З мого світу. Я думаю, що твої сни – це знак. Доказ.