Епізод 7

– Територію зачищено та взято під наший контроль. З ворожого війська залишились невелика кількість живих – ми взяли їх в полон. Серед наших є втрати, але у ворога вони більші. Деяка кількість ворогів втекла – наші групи вже вирушили на полювання за ними. – сказав чоловік, який був головнокомандувачем основної групи штурму.

Чоловік, якому він доповідав успіхи своїх підопічних сидів у зручному кріслі перед ледве цілим вікном головної кімнати Ратуші й дивився з радістю в очах на наслідки своїх суворих та безсердечних дій.

– Дякую, Матосе, чудова робота! – пролунав низький і водночас страшний голос. – Одразу дай наказ, щоб починали ремонтні роботи й приводили до ладу все тут. Бо в таких руїнах не дуже комфортно буде перебувати.

– Так, пане Вейн! Виконую! – послухався той і пішов.

Лайрос Вейн був тим самим страхом кожної особи, хто боявся смерті та дияволів. В нього не було ні жалю, ні совісті. На його думці було лише одне – жага до влади. За час його життя він зробив купу поганих речей, в особливості кримінальні злочини й навіть гірше. Цей чоловік давним-давно забув вже, як це бути хорошою людиною та допомагати іншим. Йому подобалось тільки нищити все на своєму шляху і приносити горе всім, кому захоче, задля того, щоб задовольнятись й хоч якось по його міркам підіймати собі настрій. Також, він давно не знає, що таке любов, адже в нього немає ні родини, ні дружини, ні дітей, взагалі нікого, хто б називався «рідним» та якось проявляв йому якусь турботу чи романтику.

Така ситуація склалася ще десятиліття тому назад, коли йому було лише сорок вісім років. В один звичайний момент, йому настільки набридли свої ж родичі, що він вирішив зробити те, що звичайна, здорова людина не зробила б ніколи – він вбив майже всю свою родину, бо він відчував себе якимось вигнанцем серед здавалося б рідного оточення. Після скоєного у нього залишився лише старший брат, який не був присутній вдома під час того безжалісного злочину. Брат був у своїй лабораторії, та як завжди займався своїми винаходами й вдосконалював все, що йому приходило на думку.

Лайроса це завжди бісило, адже брат також, як й інші родичі не приділяв йому уваги майже ніколи. Навіть у дитинстві, коли вони були ще дітьми, Лайрос завжди хотів грати в ігри, які брату були не до вподоби. Той в свою чергу проявляв агресію за те, що брат не хотів з ним грати. Батьки завжди його за це карали.

Старший брат з роками починав мріяти стати тим, про кого будуть писати в книжках, говорити в новинах та бути тим, хто ввійшов би в історію їхньої планети, як найрозумніший та найвинахідливіший чоловік. Він хотів стати найкращим на цій планеті. А Лайрос же був іншим за характером на відміну від свого брата. Йому подобалося інше, а саме – зброя, чорна магія й закляття, які можуть чинити лише щось погане. Цей чоловік ще з дитинства полюбив такі речі, через що батьки були не в захваті від цього та майже не приділяли такій своїй дитині уваги. Мабуть через це Лайрос і виріс таким жорстоким та безсердечним. Одним словом – божевільним. Тому й не дивно, що після вбивства своєї родини він вирішив йти далі, розвивати свою ненависть, руйнувати все на своєму шляху, задля того, щоб дійти до своєї злої мрії.

Коли ж старший брат дізнався про злочин, скоєний Лайросом, його серце розірвалося від болю. Не вагаючись, він одразу повідомив про це правоохоронним органам і з того дня не зміг більше згадувати молодшого без гніву. Його ненависть до брата була такою сильною, що годі було порівняти її з будь-чим іншим. Але що він міг зробити? Вбивця втік. Його шукали довго, по всій планеті, але так і не змогли знайти, бо той добре вмів ховатися. І все вщухло… до часу.

Усе змінилося, коли сам Лайрос вперше заявив про себе. Завдяки темній магії він міг зникати в тінях, лишаючи по собі лише жах і руйнування. Він мандрував світом у пошуках однодумців – таких же, як і він: сповнених ненависті, жаги до влади, зневаги до правління та порядку.

Одного дня, використавши невідому магічну технологію, Лайрос перервав весь телекомунікаційний зв’язок планети. Екрани згасли, радіосигнали затихли, всі передачі обірвались. А потім – з’явилось відео.

На темному фоні, з обличчям, частково прихованим тінню, він промовив:

– Усі мають бути добрими? Не можна ображати? Не можна вбивати? – у голосі його була отруйна насмішка. – Та пішли ви всі до біса! Я знищу вас, «верховні», до останнього! Прийду до влади як істинний правитель – і встановлю СВОЇ правила. І не смійте мене шукати. Не намагайтесь мене відслідковувати, якщо я буду помічати за собою хвіст – я одразу буду цей хвіст обрізати!

Він зробив паузу.

– А простим громадянам скажу одне: якщо живете поблизу центральної будівлі уряду – тікайте. Там буде справжнє пекло. Якщо далеко – радійте. Бо скоро ви побачите, що таке справжній лідер. І ви станете частиною мого нового ладу.

Світ здригнувся.

Але не всі.

– Хто це взагалі такий?

– Та який переворот, що за маячня?!

– Це якийсь п’яний блазень, не інакше!

Такі репліки лунали в ефірі та на вулицях. Люди не сприйняли це всерйоз. Хтось насміхався, хтось просто проігнорував, дехто навіть вирішив, що це розіграш або поганий дуркуватий жарт.

Але один чоловік не мав жодних сумнівів. Один він упізнав голос, інтонацію, навіть ту злобну паузу перед останніми словами. Це був колишній старший брат того злодія. Людина, яка втратила все. Він не зволікав. Він розумів, що час скінчився. І якщо ніхто не зупинить Лайроса, то світ загине. Так народилось рішення створити щось... щось таке, що могло б протистояти темряві. Надія. Інструмент. Захист. Та такий винахід, щоб змогло допомогти йому й народу зберегти своє життя.