Епізод 5

Мітоф задумався.

– А цей хлопчина справді хороший. У нього добре серце, – промайнуло у Мітофа в думках. – Знаєш, друже, мені лише через одне ніяково.

– Що ви маєте на увазі? – я не зрозумів, про що він говорить.

– Маю на увазі те, що ти звертаєшся до мене на «ви», – продовжив Мітоф. – Можемо упустити ці формальності. Думаю, нам буде зручніше спілкуватися як друзі, якщо ти не проти. Просто, коли до мене звертаються на «ви», я відчуваю себе ще старішим, ніж є насправді.

Після цих слів він посміхнувся й доброзичливо подивився на мене. В цей момент я теж усміхнувся й подумав, що й справді – я буду тільки радий мати такого незвичайного друга.

– Добре, хай буде так, я не проти, – сказав я.

– От і домовились.

– То що, тобі потрібна якась допомога, Мітофе?

Він глянув довкола, поставив молот на землю й почухав потилицю.

– Хмм… Знаєш, після такої пригоди я страшенно зголоднів. Мені цікаво, яка у вас їжа на смак. Ніколи не їв їжу з іншої планети. – сказав він задумливо.

У цю мить я згадав, чому взагалі прийшов до лісу – назбирати ягід. І згадав, що маю кошик із ягодами, якими можу пригостити Мітофа. Я швидко оглянувся, побачив, де стоїть кошик, підійшов до нього, і сказав:

– Я ж до лісу прийшов за ягодами. Ось, дивись, – сказав я, взявши кошик. – Тут є кілька різних ягід. Вони смачні, можеш спробувати. Звісно, вони тебе сильно не наситять, але хоч щось.

– Ох, дякую тобі! – подякував він і простягнув руку. – Якої дивної форми ці ягоди… А колір… рожевий, чорний… Цікаво, цікаво.

Він витримав невеличку паузу. А я подумав: – На його планеті, мабуть, немає таких ягід, як малина, суниця, ожина та інші. Не знаю, чи йому взагалі вони сподобаються.

– Ну, давай спробую ось цю.

Він взяв одну малину й скуштував. Спочатку він трохи скривився, але потім, здається, розсмакував і йому сподобалося.

– Ммм… Дивний смак. Спочатку було так собі, а потім стало солодким і смачним. Чудова ягода, – сказав Мітоф із ентузіазмом. – Ану, давай тепер оцю спробую.

Чоловік цього разу взяв одну ожину й почав смакувати.

– Мм… Також дивний смак. Але ця ягода навіть смачніша. Як вони називаються? – запитав він.

– Перша, яку ти спробував, називається малина, а друга – ожина.

– Малина, ожина… Зрозумів. Мені здається, моїм громадянам теж би сподобалися ці ягоди, – з нотками радості й водночас смутку сказав він.

– Впевнений, що їм би також сподобалось. Але, думаю, зараз цього буде замало, – промовив я. – Я можу повернутись додому, подивитися, що в нас вдома є з їжі. Але якщо щось і є, то треба якось непомітно це буде винести, щоб ніхто не побачив. Та я й сам уже зголоднів.

Чоловік задумався на мить.

– Добре, я буду дуже вдячний тобі. Поки ти підеш, я трохи відпочину, потім огляну тутешню територію й подумаю, що робити далі.

– Домовились, Мітофе. Тоді зустрінемось на цьому ж місці згодом, – сказав я, взявши кошик і крокуючи до виходу з нашої ділянки зустрічі.

Виходячи з-за кущів на лісову доріжку, у моїй голові роїлися безліч думок: Як це все можливо? Якийсь інший світ, інша планета. Дивний чоловік незвичайної зовнішності. Дивакуватий молот. МАГІЯ. Що відбувається?..

Я й досі не можу повністю повірити в усе, що сталося. Я просто пішов за ягодами у звичайнісінький ліс, а натрапив на дивовижне явище й чоловіка з іншого світу. Хто б міг подумати, що таке може статися?..

– Так, усе. Треба нарешті зібратися з думками й остаточно усвідомити, що це все насправді, – говорив я, переконуючи себе. – Тепер я знаю, що наша популяція – не єдина у всесвіті. Це настільки неймовірне відкриття, що аж дух перехоплює. А те, що ще й насправді існує магія… це взагалі просто ВАУ. І про це поки що знаю лише я... Зараз якісь подвійні відчуття: з одного боку хочеться всім розповісти про мою пригоду, а з іншого – поки що я маю тримати це в таємниці.

У дитинстві я був у шаленому захопленні від фільмів і мультфільмів, де показували магію, неймовірні ефекти, чаклунство – те, що в реальному житті здавалося неможливим. З того часу я щиро мріяв, щоб такі явища, така сила з’явилися у нашому світі... Хотів й сам також мати якусь незвичайну силу. І ось виходить, що деякі найзаповітніші мрії справді збуваються. А найкрутіше те, що саме я зустрів усе це. Просто неймовірно.

Головне, щоб я не зустрів якихось вампірів чи чудовиськ, – промайнуло в мене в голові. – Не хотів би я відбиватися від таких страшних істот. Хех.

Пройшовши вже приблизно половину шляху, я згадав про той молот і про силу, яку згадував Мітоф. Він одразу, коли ми зустрілися, сказав краще не чіпати цю річ. Потім говорив про силу, яку не кожен здатен контролювати.

– Невже ця річ настільки могутня? – проказав я тихим тоном. – Цікаво, якщо я зміг його підняти й тримати, чи означає це, що я зможу опанувати ту силу, про яку він говорив?..

Я витримав невелику паузу для роздуму.

– Та ні, навряд чи це так працює. Мабуть, треба бути якимось особливим обранцем, щоб мати змогу користуватися таким предметом і його здібностями, особливо – магічними. У будь-якому випадку цей молот з іншого світу. Хто знає, на що він спроможний... Треба дочекатися розповідей Мітофа, щоб краще розуміти ситуацію.