Епізод 4

Чоловік обережно сів на великий камінь, що був поряд, прокашлявся й почав розповідь:

– На цьому місці була конструкція, яка слугувала порталом, тобто переходом між твоїм та моїм світами. І саме я створив цю чудову конструкцію. Я з планети Магіста, а звати мене Мітоф. Я був правою рукою правителя моєї планети – Томаша Гачета. А причина створення порталу – те, що на мою планету обрушилося велике зло. Наших представників влади було жорстоко вбито, а оборонне військо понесло великі втрати й змушене було тікати. Комусь вдалося вижити й переховуватись, хтось потрапив у полон, а більшість загинула.

– Зачекайте, – я перервав розповідь чоловіка. – Чому ви прийшли саме на цю планету? Що вам тут потрібно? І взагалі… це звучить як… маячня якась. Ви говорите про щось неможливе й неймовірне. Це більше схоже на сюжет з фільму про фантастику. Я не розумію… ви жартуєте, чи що?

Він легко розсміявся.

– Я жартую? – чоловік промовив крізь сміх. – Кажеш, фантастика є лише у фільмах? Ну добре. Тоді як ти поясниш мені це?

Через три секунди чоловік нахилив голову, підняв свій посох, на верхівці якого був схожий камінь, як і на молоті, і той засяяв. Потім, через секунду, він підвів голову й подивився на мене.

Я з подивом теж дивився на нього, знизав плечима й запитав:

– Якщо вам треба оцінка вашого ціпка, то виглядає він красиво, так.

– Подивись назад, – сказав він.

Коли я обернувся, не міг повірити власним очам. По тілу побігли мурахи, а волосся стало дибки. У голові крутилося лише одне: «Я, мабуть, сплю… Це неможливо…»

Молот, який уже кілька хвилин лежав на землі після того, як я його впустив, якимось чином левітував у повітрі позаду мене. Я з подивом і нерозумінням повернувся до чоловіка й вигукнув:

– Як це можливо, чорт забирай?!

Незнайомець знову легко розсміявся, а тоді спокійно промовив:

– Це, друже мій, – магія.

Я знову повернувся до молота, який досі висів у повітрі, й тремтячою рукою потягнувся до нього, щоб штовхнути. Коли моя рука торкнулася його, я відчув, ніби молот перетворився на стіну – був незворушний, хоч як я не намагався штовхати. Потім, раптом, молот наче за власною волею облетів мене, полетів у бік Мітофа й опинився у нього в руці.

Я з тривогою й страхом поглянув на чоловіка. А він, наче нічого не сталося, продовжив свою розповідь:

– Ваша планета схожа за походженням на мою. Тут схожий атмосферний тиск, склад повітря й багато іншого. Мені вдалося знайти лише вашу планету, інші знайдені були не придатні для життя. А переміщення сюди було потрібно, щоб урятувати моє населення, перемістити якомога більше звичайних громадян у безпечне місце. Бо, як я вже тобі розповів, на моїй планеті зараз зовсім небезпечно.

Він зробив невелику паузу.

– Також маю відзначити, що враження від цієї планети у мене кращі, ніж я очікував. Тут дуже гарно, як я помітив. І небо у вас якесь незвичне – занадто чисте й світле, через що воно красивіше за небо моєї планети – Магісти.

А я весь цей час стояв у неймовірному подиві й не міг вимовити ні слова.

– Ну, хлопче, чому стоїш, наче закам’янів? – після короткої паузи додав чоловік.

Тремтячим голосом, з нотками паніки, я відповів:

– Та знаєте… Я просто в неймовірному шоці зараз… Ви розповіли такі речі, що будь-хто сказав би, що це повна нісенітниця… Але те, що ви зробили зараз із цим молотом… В голові не вкладається… Господи, що ж тут коїться?..

– Друже, – далі мовив старий. – Невже для тебе це щось неймовірне? У вас, здається, доволі розвинене середовище й планета вже не молода. Хіба не так? Що дивного в моїх діях?

– Розвинене, так… Але що для вас означає «розвинене»? Левітуючі предмети без жодної фізичної чи технічної підтримки? Взяти хоча б цей дивакуватий молот у вас у руці – це ж просто якийсь великий молот! Я тільки-но тримав його, й він був такий легкий, ніби проста палиця. А зараз він висів у повітрі, застиг, наче бетон, а потім сам прилетів до ваших рук. Це просто неможливе диво! Ви сказали – «це магія». Що ж, класно, але… магії не існує, чорт забирай!!

Запала коротка тиша. А потім чоловік запитав:

– А тебе не дивує, що я прийшов з іншого світу?

– Звісно дивує! Але…

Мітоф перервав мене на півслові:

– Стій, я зрозумів. Тепер і ти зрозумій: у вас тут магії немає, а в моєму світі, як ти можеш здогадатися, – вона є. Тож, будь ласка, заспокойся й присядь ось тут.

Він показав долонею на інший невеликий камінь неподалік від себе. І я вирішив краще слухати його, бо вже не знав, у що вірити й що робити.

– Гаразд, давай я тобі ще раз усе поясню, – мовив він. – Я з іншої планети, далекої від вашої на мільярди світлових років. Моя планета, як і твоя, єдина у своїй сонячній системі, що придатна для життя. Ця планета, ймовірно, утворилася раніше за планету Земля. Судячи з усього, розвиток у нас кардинально відрізняється. А також мене дивує відсутність магії у вас. Я спочатку думав, що вона тут – звичне явище.

Чоловік прокашлявся й продовжив: