Епізод 1

07.06, 8:30

Задзвонив будильник.

– Треба прокидатись. Що швидше я піду, то швидше повернуся. – сказав я.

Після того як я прокинувся, зробив 10-хвилинну зарядку, яку виконую кожного ранку, я пішов чистити зуби та приймати ранковий душ.

Зараз літо, тому одягу мені треба небагато: кросівки, футболка та легкі штани, думаю, буде достатньо. Одягнувшись, я пішов шукати кошик для ягід. П’ять хвилин – і я його знайшов. Він стояв на кухні, на підвіконні. Та йдучи брати кошик, на столі я помітив записку від бабусі: «Ми з твоєю мамою пішли в магазин, скоро повернемося». Не знаючи, скільки часу ще чекати до їхнього повернення, я вирішив також залишити записку, де написав, куди я пішов. Після чого, я вирушив у дорогу.

До лісу мені треба було пройти шлях, приблизно хвилин сорок. У дитинстві ми дуже часто ходили в ліс усією сім’єю, тому я звик до таких піших подорожей.
Зайшовши до лісу, я вирушив на пошуки ягід.

Вже йдучи лісною стежкою, я зустрів декількох милих тваринок – зайчика та білочок. Одразу мені згадалися спогади з дитинства, коли я вперше в житті взяв у руки білочку, яка прибігла до мене тоді, мабуть, для того, щоб я дав їй посмакувати їжу, яку їв сам. Та білочка виявилася дружньою і не лякливою, вона легко давала себе гладити, і для мене це здалося дивним, але я був тільки радий, що вона тоді не боялася.

Пройшло, мабуть, хвилин двадцять після того, як я прийшов у ліс. За цей час я зібрав невелику кількість ягід, тому продовжив пошуки.

Однак, у якийсь момент, я почув дуже дивний звук схожий на вибух, але якийсь неприродний, незвичайний, і з тієї сторони засяяло дивне синє світло в глибині лісу. В цей момент я сильно злякався від такої несподіванки. Здійнявся галас ворон, які вилетіли з лісу в небо, очевидно, також злякавшись цього звуку. Я був настільки здивований цим видовищем, що аж щонайменше дві хвилини стояв нерухомо, дивлячись у напрямку події.

– Щ… Що то… Що то було, чорт забирай!? – пролунали думки в моїй голові. – Сподіваюся, ніхто не постраждав. Навряд чи, звісно, зараз багато людей у цьому лісі, але все ж таки є відсоток присутності. Мабуть, треба піти перевірити, що там. Можливо, комусь потрібна буде допомога.

Мене охопив страх, але цікавість і переймання за можливих постраждалих перебивали його, тож змінивши напрямок руху, я пішов у глибину лісу.

– Сподіваюся, там хоча б не виникла пожежа, бо буде дуже складно щось із цим зробити.