Пролог

03.06, 13:02

– Ало, мам!

– Привіт, синку! Як у тебе справи?

– Так, привіт, ма. Все добре. Сьогодні погода погана, тому сидітиму вдома, займатимусь справами. А ще якийсь дивний сон сьогодні приснився: я десь був у незвичному й незнайомому місці, де все було чомусь зруйновано, а небо було якесь не природнє, дивне… мабуть просто жах якийсь наснився. А як у вас із бабусею?

– Ой синку, думаю то просто якийсь жах наснився, можливо ти просто перетрудився та і все. А у нас усе добре, як завжди займаємося хатніми справами. Бабуся вже потихеньку одужує, хвороба майже минула, – відповіла вона.

– Приємно це чути! – у мені ніби засяяло світло після цієї чудової новини, адже бабуся тяжко захворіла кілька тижнів тому. Її стан довго був поганим, але зараз, слава Богу, все стає краще.

Бабуся – одна з двох найрідніших людей, які залишилися в мене. Батько ще в моєму дитинстві покинув нас, а дідусь помер шість років тому. Тому в мене з рідних залишилися тільки мама і бабуся.

…Ми з мамою поговорили ще хвилин шість, а потім мені написали, що треба вийти в конференцію по роботі о 13:25. Тож після завершення розмови я сів працювати.

Працювати й навчатися одночасно – важко, але поки що я справляюся. Добре, що я влаштувався 3D-дизайнером. Не дарма з дитинства захоплювався мистецтвом, думками на кшталт: «А як створюються мультфільми?» або «Я б теж хотів уміти робити круті ефекти в кіно». Ця робота дає змогу працювати віддалено, має багато переваг і завжди цікава. А якби я працював десь, де такої можливості немає, не знаю, як би я зміг поєднувати роботу з навчанням.

За кілька днів почнеться моя відпустка, і я нарешті зможу навідатися до рідного містечка – туди, де мій дім, де минуло дитинство, – подумав я. Бо декілька років тому я переїхав до великого міста Нюрнберг, в Німеччині, щоб навчатися в університеті й працювати. Не хотів «сидіти на шиї у батьків». Через це не маю змоги часто бувати вдома. Я вже дуже скучив за родиною та домівкою. Часто згадую дитинство – і ще сильніше хочеться повернутися.

05.06, 18:47

– Нарешті доробив! – майже прокричав я.

Я працював над цим проєктом кілька місяців. Це була найскладніша й найтриваліша моя робота. І ось – нарешті завершено.

– Більше, мабуть, не братимуся за такі тяжкі проєкти... – промайнуло в думках.

Завтра початок відпустки. Треба буде зібрати речі, зайти в офіс, здати звіт і вирушати відпочивати. Борги по навчанню я закрив ще тиждень тому назад, тож можна спокійно йти на відпочинок.

06.06, 8:23

Зайшовши до офісу, я побачив, як завжди, привітну жінку з гарною усмішкою – Кетрін, яка зустрічала працівників і гостей.

– Доброго дня, Деміане! – промовила вона.

– Доброго дня, міс Кетрін. Прошу передати ці файли директору: я закінчив проєкт. І, будь ласка, повідомте його, що під час відпустки я буду в рідному містечку. Якщо щось буде потрібно – хай телефонує або пише. Але швидко приїхати я не зможу в будь якому випадку.

– Добре, я все передам. Підпишіться, будь ласка, ось тут, – вона простягнула ручку з аркушом паперу й показала, де підписати.

Я передав їй флешку з проєктом, поставив підпис і вирушив назад до квартири – зібрати речі перед потягом, що мав вирушити о 21:20.

У цей час, в іншому куточку Всесвіту, де поняття «відпустка» давно забуте, вирішується доля цілого світу…

На планеті Магіста, що розташована в галактиці Мейнфрост, розгорнулась масштабна й несподівана сутичка між головним урядом та армією збожеволілих громадян, які вступили до таємного терористичного угруповання. Протягом кількох місяців вони розробляли план нападу, щоб повалити чинну владу й встановити на планеті власні правила.

Магіста – відносно невелика планета. Вона не поділяється на країни, а лише на великі райони та міста, оскільки з самого початку на ній існувала лише одна державна мова – магістейська. Попри високий рівень розвитку магії й технологій, які на планеті Земля здаються фантастичними, навіть тут люди можуть втрачати розум і чинити жахливі речі.

Кілька днів тому було вбито верховного правителя планети – Томаша Гачета, який зовсім нещодавно обрався на цю посаду. Відтоді на планеті панує справжня анархія. Головна будівля Ратуші, де працювали найвищі урядовці, перетворилася на руїни після жорстокого бомбардування. Війська оборони щодня зазнають значних втрат – битва триває запекла й безжальна.

Мирне населення не розуміє, що відбувається. Люди ховаються де можуть: будують імпровізовані укриття або тікають із зони бойових дій. Тому що, бої точаться навіть у житлових районах. Є жертви й серед цивільних – як через необережність самих людей, так і через жорстокість та безсердечність нападників.

Тим часом Мітоф – видатний учений і вірний помічник, тепер уже, на жаль, покійного верховного правителя Томаша Гачета – працює над надзвичайно важливою конструкцією, про яку знали, поки що, лише він сам і його найближчий друг.

Мітофу зараз вже 68 років, але виглядає він значно молодше – адже завжди доглядав за собою, цінував життя й ніколи не втрачав жаги до пізнання. Його справедливо вважали найрозумнішою людиною на всій планеті Магіста – за роки праці він створив безліч інновацій, які покращили життя багатьох громадян.