Хлібобулочна проблема

Розділ 1:Таємна Монета

Діл Нокі Тан ненавидів дорогу зі школи. Не тому, що вона була довгою - ні, до його будинку від Гімназії №17 було лише чотири квартали - а тому, що вона була нудною. Це була пряма лінія асфальту, облямована високими, сірими парканами, за якими ховалися безликі приватні будинки. Жодних пригод. Жодних таємниць. Просто сіре, грудневе небо і вітер, що пронизував його стару, трохи завелику куртку.

Діл міцніше притиснув до грудей рюкзак. У ньому лежали недописана контрольна з історії, підручник з фізики, що пахнув старою шафою, і - найголовніше - загорнутий у фольгу шматочок яблучного пирога від тітки Марти. Пиріг був його єдиною розрадою на цей вечір, оскільки батьки знову поїхали у відрядження.

Він крокував, занурившись у думки про те, як ідеально було б, якби на його дорозі з'явився портал до іншого виміру. Ну, хоча б маленька, незвичайна подія. Якась магія. Він про це мріяв відтоді, як уперше прочитав «Хроніки Нарнії».

Він проходив повз старий дуб - єдине примітне дерево на всій вулиці. Цей дуб був такий старий, що його стовбур нагадував обличчя зморшкуватого велетня. Саме там, біля потрісканого коріння, що виступало з ґрунту, його погляд зачепився за щось несподіване.

Спершу він подумав, що це ґудзик або, може, кришка від пляшки. Але, підійшовши ближче і пригнувшись, Діл обережно підняв знахідку.

Це була монета.

Але вона не була схожа на звичайні гроші. Вона була важка, незвично тепла і виготовлена з металу, колір якого Діл не міг визначити - він був чимось середнім між старим сріблом і тьмяним золотом, з м'яким, тьмяним блиском.

Вона була ідеально круглою, але її краї були дивно гладкими, ніби стерті віками. На одному боці не було жодного напису чи цифри - лише викарбуване зображення. Це було стилізоване, химерне дерево, але його гілки не тягнулися вгору. Навпаки, вони витончено опускалися донизу, наче плакуча верба, і закінчувалися маленькими, схожими на зірки символами.

Діл потер її великим пальцем, відчуваючи ледь помітну вібрацію, що пробігла крізь метал. Монета була холодною, але коли він стискав її в долоні, вона ставала неприродно гарячою.

«Що це за монета?» - подумав Діл. - «Жодних знайомих символів. Навіть не схоже на сувенір».

Він швидко запхав її до кишені куртки - туди, де він завжди тримав найцінніші дрібниці, як-от його щасливий камінчик або зламаний брелок у формі дракона. Відчуття знахідки несподівано прогнало нудьгу. Його серце забилося трохи швидше.

Він прискорив крок, майже бігцем. Знахідка додала його вечору сенсу. Діл уявляв, як він удома, з допомогою лупи, що залишилася від дідуся, розглядатиме дивні символи. Може, це старовинний скарб? Або гроші якоїсь далекої, забутої країни?

За п'ятнадцять хвилин він був уже вдома. Ключ у замку. Холодний, порожній будинок. Як завжди.

Діл кинув рюкзак до кутка і, не знімаючи куртки, кинувся на кухню за своїм скарбом - пирогом. Але вже в коридорі його рука, наче за покликом, опустилася до кишені, щоб знову намацати монету.

Вона все ще була там, але тепер здавалася ще теплішою. Він дістав її. При світлі люстри її металевий колір став більш насиченим - не срібло і не золото, а щось із відтінком міді.

Він сів за кухонний стіл, поклав монету перед собою і дістав лупу. Він нахилився ближче, щоб розглянути дрібні деталі на гілках того дивного, зіркового дерева.

Коли він підніс лупу, його рука здригнулася.

Ні, не його рука. Це монета мерехтіла.

Діл відсахнувся. Монета, лежачи на дерев'яній стільниці, почала випромінювати слабке, біле світіння. Це було так, ніби вона ввібрала весь сонячний день і тепер випускала його назовні. Світло було м'яким, але настільки яскравим, що Діл примружився.

«Гаразд, Нокі, не панікуй, - прошепотів він собі. - Це якийсь… фосфоресціюючий метал?»

Він обережно простягнув руку, щоб забрати монету. Як тільки його пальці торкнулися гарячого металу, світіння спалахнуло у тисячу разів потужніше. Воно вже не було білим. Тепер воно було смарагдово-зеленим - кольору свіжої трави або листя влітку.

Зелене світло швидко охопило всю кухню. Воно не просто світило, воно гуло. Низький, вібруючий звук, схожий на звук величезного, стародавнього дзвону, що повільно розгойдується. Звук ішов не від монети, а, здавалося, від повітря навколо неї.

Діл відчув, як у нього перехопило подих. Його волосся, здавалося, стало дибки. І тоді, просто посеред його кухні, прямо над монетою, почало формуватися щось схоже на туман.

Це був не дим, а вихрова завіса мерехтливого, зеленого світла, що швидко закручувалася. За лічені секунди вона розрослася. Завіса розширилася і піднялася, поки не перетворилася на овальне, вертикальне Дзеркало Світу, заввишки з людину.

Завіса була схожа на потік рідкого, смарагдового кольору, що переливається. І крізь нього Діл міг бачити інше місце.

Це був ліс. Але не такий, як той, що росте за містом.

Дерева були величезні, їхні стовбури здавалися виготовленими з перламутру, а листя - прозорим і золотистим. Повітря там було густим і теплим, наповненим ароматом меду і кориці. Крізь гущавину пробивалося сонячне світло, але воно було не жовтим, а м’яким, лавандовим.

Він почув звуки - не гул машин, а дзвінкий, радісний сміх, що переплітався з мелодією якоїсь невідомої флейти.

Діл підвівся, його стілець відлетів і глухо стукнув об підлогу. Його тіло було паралізоване. Він стискав монету.

Це був портал.

І ця думка вибила з нього весь страх. На його обличчі з'явилася дика, необдумана посмішка. Пригода. Те, про що він мріяв.

Без вагань, не думаючи про те, що скажуть батьки, де залишив рюкзак чи пиріг, Діл Нокі Тан зробив крок назустріч світлу.

Він увійшов у смарагдовий вихор.

Розділ 2:Перші Пригоди

Світло згасло так само раптово, як і з’явилося.