Розділ 26

Я довго не могла збагнути, куди ж мене закинуло. Кругом були руїни, літав попіл, і виднілися кам'яні залишки стін. Вирішивши вибратися з цієї ями й озирнутися на поверхні я підійшла ближче до краю. Моя нога за щось зачепилася і я мало не впала на землю, тільки й встигла пригальмувати руками. Долоні були забруднені, та й костюм зараз більше нагадував сірий, ніж червоний колір. Я зі злістю штовхнула предмет і раптом зрозуміла, що це голова до болю знайомої статуї. Ще раз озирнувшись до мене стало доходити.

Так це ж храм !! Ось тут буквально хвилину тому був головний зал. А ось частина брили, що тримала вхід. Вона була покришена і мала рвані уламки. Таке відчуття, що її хтось гриз. Що тут сталося? Маму вашу згадувати не будемо, але я відлучилася  на пару хвилиночок. Що мені там плів Ноліус «Скажи своєму драконові нехай відбудує храм"?

Я оглянула місцевість вже іншим поглядом. Цукерочка, це все зробив ти ? Стало страшно в якому стані був мій дракон, якщо не залишив тут каменя на камені.

Все явно поливали  вогнем, трощили лапами й хвостом, і навіть гризли. Мама міа, все ж таки не втрималася і згадала матір. Може я трохи погуляю десь, поки принц заспокоїтися. Якось не хотілося потрапляти ТАКОМУ дракону в лапи. Але трохи поміркувавши, я запхнула цей малодушний, внутрішній шепіт глибше. Думаю Ронар хвилюється і потрібно якомога швидше з'явитися перед коханим.

З горем я видерлась на поверхню ями, що колись була храмом і в шоці застигла. Картина нагадувала антиутопію. Від міста вампірів залишилися тільки руїни. Знищені будівлі, покинуті речі, купи сміття, що валялися посеред доріг. Тут була величезна пожежа, подекуди досі палахкотіло. На вулицях було безлюдно, місцевих жителів ніде не видно. Навіть щури не пробігали, а ось в небі кружляло кілька драконів. Через те що горизонт раптом залишився без перешкод, тобто всі будинки згоріли, княжий замок дуже чітко виднівся на тлі чорної пустелі. До речі, а де вічний туман?

Ну добре, потім розберемося. Вирішила йти до знайомого об'єкту, замку Вельхіора, а вже там  на місці, так би мовити ....

Йшла я недовго, до кінця вулиці, як над моєю головою почулися звуки важких крил. На залишки бруківки переді мною опустився вже не дракон, а незнайомий хлопець.

- Хто така і куди зібралася?

Грубо гаркнув охоронець, знайома імператорська форма видавала його з головою.

- Мені потрібно потрапити до Його Високості, принца Ронара. Дуже терміново.

- А більше леді нічого не бажає? - запитав хлопець. А потім гаркнув на все горло - Шпигуни йдуть не на побачення до принца, а на побачення до щурів в камеру.

І ця ящірка простягнула до мене руку в спробі схопити. «Шо апять?» згадала я геніальну фразу з мультика «Жив був пес». Не хочу в темницю, вона мені ось де вже сидить. Я скоро стану справжнім рецидивістом з трьома ходками на двох континентах цього світу. Але задумане зробити хлопчина не встиг. Крик «Стій» перервав його спробу в мене вчепитися. У суперечках ми й не помітили, що до нас приєднався ще один дракон. А ось цей був мені знайомий, один з охоронців палацу. Його я точно бачила.

- Не торкайся до неї - на бігу крикнув старий знайомий. І випалив, підійшовши вже ближче до нас - Леді Ліана, яке щастя, що ви живі.

М-да, зовсім їм бідненьким тут туго було, раз цей мені мало на шию не кидається. Почувши моє ім'я, погляд другого теж відразу змінився.

- Вибачте леді, винен, не признав - і перший стражник вклонився.

Я махнула рукою, не до реверансів зараз.

- Як мені потрапити до принца.

Стражник зам'явся:

- До якого, леді? Принц Аргор зараз з патрулем в місті, а ось принц Ронар ... ем, принца вже дня два як не бачити ...

Скіко? Ми ж тільки хвилинку назад були в храмі. Ці думки я й озвучила двом драконам.

- Ні міледі, ви пропали вісім днів тому. За цей час принц встиг розкрити змову, покарати винних, зробити ... хм, капітальний ремонт вампірської столиці. А заодно і прибуло підкріплення імператорських військ на чолі з принцом Аргором. Принца Ронара ніхто не міг заспокоїти, він весь цей час був в образі дракона, трощив, ламав і літав над князівством. Упирі в жаху поховалися. Князя, головного жерця і главу північного клану перевертнів стратили на місці. Княжна ховається, імперія поки, що взяла керування на себе.

- Так де ж Ронар? - нетерпляче перебила стражника.

- Його Високість замкнувся в замку і не виходить звідти вже другий день.

Ага, значить, принц вже перетворився на людину. Потрібно бігти до Цукерочки якомога швидше. Відчуваю, що та туга, що тоненьким струмочком наповнює моє серце зовсім не моя.

- Леді, ми краще відведемо вас до принца Аргора, він зараз командує військами.

- Гаразд, ведіть.

Окинула драконів оцінюючим поглядом. Верхи воно-то швидше було б, але пам'ятаючи, які горді ці ящірки і як до людей ставляться, просити покатати на спинці не наважилася. Через пів години стрибання білочкою по руїнах ми дісталися до якоїсь площі.

Різнокольорову шевелюру Аргора було видно здалеку. Він з серйозним обличчям вислуховував доповідь від двох військових. Але варто було їм нас помітити, як принц, в прямому сенсі цього слова, кинувся мені на  шию. Ну в тих межах, в яких це можна було реалізувати, з огляду на різницю в  зрості.

- Ліана, хвала богам, ми думали ти мертва - мене стиснули, так що я навіть пискнути не могла. Ось має імператорська сімейка слабкість до моєї тушки. Тягають і тискають, як хочуть. Ну, Ронару, припустимо я це ще якось пробачу, але Аргора і Калію потрібно терміново відучувати. Я спробувала поворухнутися даючи зрозуміти, що як би непогано рученьки прибрати. Аргор був кмітливим драконом і одразу відсахнувся.

- Прости, прости ... Ми за тебе дуже переживали. Особливо Ронар - обвела скептичним поглядом сліди руйнування. За себе ви переживали, хлопці. Але так добре, потрібно поспішати до коханого.

- Аргор, мені потрібно терміново до Ронара - сказала я залишаючи все пояснення на потім.