Розділ 25

Щось було не так. Я не прокинулася ще, але очі вже самі собою відкрилися. У спальні було темно, а мій коханий дракон мирно сопів поруч. Я намагалася прогнати дрімоту й усвідомити, що ж саме мене розбудило. І тут раптом зрозуміла, що не можу поворухнути своїм тілом. Воно просто мені не підкорялося. Але найжахливіше сталося, коли я проти своєї волі почала тихенько підійматися з ліжка.

Абсолютно безшумно, ноги понесли мене до крісла, де лежала нічна сорочка. Взяла її й накинула поверх тіла. Коли одягалася, я помітила, що браслет, який дав мені радник, світитися зеленим світлом. Божественні руни на моїй правій руці істерично блимали й намагалися пробитися до прикраси, але між ними була якась невидима грань. Чорт, невже це все через браслет?

Я тихенько відчинила двері й вийшла в коридор. Поверх був порожній, навіть моєї варти не було.

Пройшовши по сходах, спустилася вниз. Ноги все так само впевнено понесли мене, через пусту кухню, до чорного входу. Погода була холодна, але я нічого не відчував. Начебто зовсім і не моє тіло йде невідомо куди.

Поруч із входом очікувала невелика, закрита карета і невисока закутана постать. Розглянути супутника не вдалося, бо моє тіло, не звертаючи уваги на візника, сіло в карету і застигло в одній позі.

Карета рушила, а я не видала жодного звуку, хоча всередині все кричало.

«Боги !!! Ронар !!! Допоможіть хто-небудь »

Карету освітило блідо-жовтим світлом. Руни продовжували боротися з заразою, що я добровільно начепила на себе. В один момент мені здалося, що я відчула холод в лівій нозі, потім начебто сіпнувся мізинець. Хоч це було швидкоплинне, мізерне відчуття, але я надихнулася цим, і почала що є сил просити допомоги.

В цей час карета зменшила темп. Ми кудись під'їжджали. Коли транспорт зупинився, я знову заворушилася проти волі. Мій мовчазний супутник відкрив дверцята, і випустив мене назовні.

Ну звичайно ж!!! Я б дуже здивувалася, якби це був не храм. Похмура скеля, з чорним ротом - входом височіла наді мною. Не затримуючись, увійшла  всередину храму, прямо до головного залу. Вже на підході почулися знайомі голоси.

- А я хочу Ронара, брат. Аргор мені зовсім не цікавий. Я знаю, що Темний бог, може його врятувати.

Противний голосочок Акант верескливо відстрілював від склепінь і віддавав у вухах. Вельхіор явно втомився від своєї сестри:

- Аканта, бог не витрачатиме сили на твої капризи. Після смерті пари помре і принц, на цьому все. Так що давай ти не будеш вередувати, а краще допоможеш зробити все як треба.

- Так, красуне, - О, а ось цей грубий голос, з нотками гарчання, я не знаю - Якщо тобі потрібно буде втішитися зі справжнім звіром, а не з кволеньким слабаком, я завжди до твоїх послуг.

- Не дочекаєшся, собацюра.

Відрізала комусь княжна.

- Аканта, ти переходиш всі межі...

Окрик князя змусив навіть мене здригнутися. Але я тут, же забула про це, бо ніжки привели мене в зал, і картина, яку  там побачила, геть не надихала. Попутно відчула як холод повзе по ногах. Невже звільняюся?

Головний зал храму трохи змінився. Шість статуй божества були переміщені в центр, утворивши коло. У центрі, ну хто б сумнівався, стояв жертовник, навколо якого променями розходилися до статуй якісь символи й формули. Так, ясно, тут зі мною ніхто хрестиком вишивати не збирається.

У залі був присутній князь, видра-липучка Аканта і якийсь напівголий хлопець. З величезною шевелюрою, зачесаною назад, грубими рисами обличчя, трохи приплескуватим  носом і кільцями-сережками по всьому хрящику вух. У шкіряних штанях і з оголеним торсом. Від нього віяло якоюсь дикістю і силою. Смію припустити, що переді мною перевертень.

Я зупинилася біля входу до зали, чекаючи подальших дій невидимого ляльковода.

-А ось і наша дорога гостя.

Князь пожвавішав, а перевертень не кажучи ні слова, обійшов мене по колу. Наблизившись на секундочку, він понюхав поруч зі моїм вухом і різко відсахнувся.

- Фууу, вона смердить драконом ... Хоча фігурка нічого. Якщо заткнути ніс, я б з тобою побавився, кралечко.

Цур, мене, цур. Який же ти мерзенний. «Ронар !!!! Саме час стрибати на білого коня і мчати до мене. Поки ти не став вдівцем, до того як одружитися »

Я вже натурально істерії всередині, хоча жоден мускул на моєму обличчі не здригнувся.

- Не варто лякати нашу гостю, більше, ніж вона вже налякана, Гарньє. Леді потрібно підготувати до ритуалу і її високої місії, прошу вас Ліана.

Хрипкий голос належав головному жерцеві, що безшумно з'явився в одному з бічних виходів. Я слухняно наблизилася і з мене, не без задоволення, зняли сорочку.

- Гар-р-на- протягнув за спиною перевертень.

Жрець дістав якийсь шкіряний мішечок, в який вмочив палець і став малювати символи у мене на грудях. На руці у нього блиснув точно такий же браслет, як і у мене. А ось і головний ляльковод. Самотня сльоза скотилася по щоці. Така молода, тільки знайшла свою любов і потрібно вмирати? Ледь чутно прошелестіла вустами:

- Чому?

Жрець підняв голову і подивився на мене.

- Ти заговорила? Погано. Значить сила твоїх покровительок зростає. Але що за дурне «чому», мила Ліана? Звичайно ж все, заради влади й заради панування Темного континенту. Зізнатися, ви трохи нам зіпсували первісний план, але так навіть краще. Стільки століть і інтриг, щоб отримати можливість доступу до когось з чорних драконів. І все довелося перевернути за місяць. Наш творець, залишив нам дуже цікавий ритуал, завдяки якому ми дізналися, що принеси ми в жертву когось із панівних і сила чорних, помножена в тисячі разів, розподілилася б між тими, кого ми вказали. І тоді ніхто не зміг би зупинити темних. Тим більше диктувати нам, що робити. Ми б правили світом і більше не програли жодної війни.

Жрець просто захлинався слиною від захвату, уявляючи майбутнє панування

- В ідеалі було б краще покласти на вівтар твого принца Ронара, але спадкоємець дуже сильний, обережний і хитрий. Спроби його дістати були невдалі. А ось молодший брат, хоч і сильний, але надто ласий на прекрасну стать. Правда, Аканта?