Розділ 21

Не знаю, які плани мав на мене Ронар, коли селив до себе в каюту, але я йому їх явно зіпсувала.

Майже відразу ж після відплиття у мене почалася жахлива морська хвороба. Три дні я, або висіла на фальшборті радуючи команду і пасажирів незабутнім видовищем, або стогнала на ліжку обіймаючи тазик як рідну маму.

Принц виявився на диво терплячим і турботливим. Він періодично постачав мене мокрими рушничками й виводив на свіже повітря. Добре, що волосся не тримав, а то б я зовсім від сорому згоріла, коли прийшла до тями. Але все ж турботу про мене він виявляв і відселити відмовився.

Я погано пам'ятаю той період, тільки задуху, нудоту і жахливу качку. Команда корабля  співчувала зеленому трупу з величезними чорними мішками під очима, в якого я перетворилася. І весь час намагалися мене забезпечити старими-добрими, перевіреними рецептами. Та мені ставало тільки гірше від цих експериментів.

На четвертий день, коли я натурально просила мене добити, щоб не мучаться, а принц уже й не знав, що робити, юнга запропонував спробувати матусин рецепт від нудоти.

У старої морячки було одинадцять дітей і в чому-чому, а ось в нудоті вона розбиралася. До цього хлопчина не ризикнув пропонувати, даючи дорогу старшим і  досвідченим  товаришам.

О, диво, рецепт матінки - морячки спрацював і мене почало відпускати. До вечора четвертого дня я почала повертати людську подобу, але сил все ще не було, ні на що.

Принц терпляче згодував в мене тарілку ріденького супу і велів спати. Сам же спадкоємець сів працювати над якимись паперами.

З ліжка було прекрасно видно весь його гордий силует. Уважні, чорні очі, пасмо волосся, що періодично падало йому на лоб, заважаючи.Складка, що виникала, коли він хмурився і був чимось не задоволений, робила його  таким милим.

Я спостерігала за ним з-під опущених вій і думала про те, яка все-таки щасливиця ця змія Еріане. За дні моєї хвороби принц відкрив себе з абсолютно іншого боку. Дбайливий, терплячий, ласкавий. І не гидливий. Боги, не хочу згадувати цю ганьбу ...

Коли він не злився і не погрожував, поверталася, та чарівність, що скосило мене в першу ж зустріч. І мені, як хлопчику з бідних кварталів, захотілося простягнути руки до райської пташки, виставленої на вітрині фешенебельного магазину.

Але хлопчисько знову повернеться у свої бідні квартали, до голоду й убогості, забравши тільки світлі спогади про диво, що бачив одного разу. А пташку куплять іншій дитині: багатій, улюбленій і примхливій.

Від цих сумних думок мої повіки стали важкими,  очі закрилися і по щоках скотилися сльози, а я заснула.

Так і не побачивши, що Ронар піднявся зі свого місця, підійшов до мене і ніжно стер сльози з моїх щік.

Ранкове пробудження було досить пікантним. Я відчувала, що хтось великий і теплий притиснувся до мене зі спини. А чиїсь пустотливі ручки гладили ноги, піднімаючи мою нічну сорочку. Ще не зовсім прокинувшись, я пробурчала «Цукерочка, відчепися» і, дриґнула ногою, скинувши нахабу. Виникла пауза, а потім мене схопили, перевернули на спину і притиснули всім немаленьким тілом до ліжка.

- Хто такий Цукерочка? - загрозливо запитав Ронар.

- Не скажу - злякано пискнула я.

Руки принца продовжили задирати сорочку, а він застережливо промовив:

- Краще тобі зізнатися, Ліана, поки я не влаштував тобі перевірку на доброчесність прямо зараз.

Я обурено пирхнула і почала брикатися, але мене швидко скрутили. Коли жадібна лапа принца майже оголила мої груди, я здалася:

- Гаразд-гаразд ... Я скажу. Цукерочка - це ти.

Не чекаючи на такої відповіді, принц застиг, в усі очі, вирячившись на мене

- Повтори ще раз?

- Цукерочка, це ти !!! Я придумала це прізвисько коли побачила тебе вперше в Примор'ї. Ти мені тоді здався таким ...

Тиша давила все більше і більше, а я червоніла все сильніше і сильніше. Та в один момент світ хитнувся і я опинилася верхи на принці, а він зайшовся від божевільного реготу:

- Боги ... Покоління великих предків ... Найсильніший бойовий дракон імперії ... Спадкоємець трону Ронар - Цукерочка!!!!!!!!!!! Ліана у тебе є хоч грам здорового глузду в цій прекрасній, білявій голівці.

Він смикнув мене за пасмо волосся і пропустив її крізь пальці. За прекрасну голову спасибі, звичайно, але я образилась. Ну чого він ірже як кінь, нормальне прізвисько. Миле. Ну так, моторошного принца імперії не зовсім підходить, але що я зроблю, якщо люблю солодке.

Все ще сміючись, принц почав підтягувати мене все ближче і ближче. Я розуміла, що ось-ось і ми поцілуємося ... Та нас перервав стук у двері.

- Ваша високість, ми наближаємося до кордону. Ви просили вас попередити.

Я зойкнула і зіскочила з Ронара. Принц був явно розчарований, але нічого мені не сказав.

- Зараз вийду - крикнув він слузі - одягайся, Ліана, видовище межі Світлого і Темного континентів незабутнє. Правда не таке незабутнє як твої ніжки обтягнуті нічною сорочкою, але теж нічого.

Я обурено кинула в принца подушкою, але той відхилився і поспішив сховатися за дверима. Фетишист проклятий.

Одягалася я дуже швидко і вже через десять хвилин стояла на палубі. Вид відкривався такий, що захоплювало дух. Світле сонячне море до кінця горизонту прорізала, сіра хмарна стіна. Темна і похмура вона змушувала коліна тремтіти. Крізь неї не було видно ні неба, ні моря, лише сіра непрозора завіса.

Я підійшла ближче до борту і від недоброго передчуття обняла себе руками. Мене наче обдало могильним холодом, що йшов від стіни. «Залиш надію кожен, хто сюди входить» цей напис дуже непогано підійшов би темної частини цього світу. Я з наростаючою тривогою спостерігала, як ми наближаємося до мети подорожі. На плечі мені лягли теплі долоні:

- Не бійся - шепнув принц - Поруч з тобою найсильніший дракон імперії. Я зможу захистити тебе

- Чи на  довго ...

Сумно відповіла я пошепки. Руки на моїх плечах стиснулися сильніше, але Ронар нічого не сказав. Так ми й стояли, дивлячись на похмуру, сіру стіну і кожен думав про своє.