Розділ 19

Опустивши голову до землі й притискаючи згорток з сукнею принцеси до себе,  я перетинала внутрішній двір королівської резиденції. Небо було червоним і віщувало швидкий схід сонця. Двір оживав - прислуга вже бігала туди-сюди.

Я страшенно нервувала, але продовжувала йти. Десь, ближче до виходу мене повинна чекати викликана Калієй міська прачка. І швидше за все вона ось там, біля воза

Вже на підході до підводи вантаженої баулами різної величини, я зрозуміла, що не помилилася, почувши до болю знайомий голос:

- Ну і де цю задаваку носить ... Я не можу стояти тута вічність, мені, ще замовлення відпирати. Проста служниця, а чекати треба як принцесу.

Чоловік, що  сидів на козлах, спробував її вгамувати:

- Тихіше ти, дурепа, це ж імператорський палац. А як замовлення втратимо через твого довгого язика?

-А що я такого сказала ...- Знітилася жінка.

Не вірячи своїм очам, я підійшла ближче і здивовано вигукнула:

- Зуся?

Товсте тільце старою знайомою підстрибнуло від переляку. Жінка повернулась і теж мене визнала.

- Ланка !!! Чи це ти? Яким вітром? Ти що перефарбувалася?

- По  дорозі розповім. – махнула я рукою - Ось плаття принцеси принесла. Потрібно поквапитися, Зусенька.

- О, так це ти та сама служниця?Ну, так - так, поїхали, поїхали ... Та й розкажеш мені, що з тобою сталося.

Я швиденько  стрибнула на  візок  і максимально прикрилася  баулами.  Зуся чинно влаштувалася, поруч, почавши допит у своєму фірмовому стилі. Тобто запитували мене, а говорила сама Зуська. Я вже і забула який у неї особливий талант.

Виявляється, померла Зусіна свекруха, залишивши після себе невелику, але успішну пральню. А ось справа чоловіка навпаки пішла на ніт. Тому жінка з усією відповідальністю почала рятувати сім'ю від голодної смерті. Та так добре це робила, що ось навіть до палацу самої принцеса запросила. Вичистити дуже дороге плаття. Говорячи це, Зуся, зиркнула на мій пакунок.

Такими темпами про неї заговорить вся столиця. І бути Зусеньці багатою і знаменитою.

Безсумнівним плюсом моєї співрозмовниці було те, що мені по суті й не потрібно нічого говорити, або придумувати. Зуся добре справлялася з цим сама.

Так вона, з жалем в погляді, переконала мене, що принцеса, як справжня брюнетка, не любить блондинок і змусила мене перефарбуватися. А коли я заїкнулася про опікуна, Зуся відразу вгадала, що це родич зі зв'язками влаштував мене працювати до палацу.

Ну що ж, мене все влаштовувало і залишалося тільки кивати й ахати Зусіній прозорливості. Тим більше, що ми під'їжджали до воріт і я дуже нервувалася  через вартових.

Не дарма. Нас відразу ж зупинили й запитали, куди ми прямуємо і що вивозимо. Зуся роздувшись від власної значущості, заявила, що вона прачка й ось її високість особисто їй, так-так, саме особисто їй, доручила підготувати плаття до якоїсь урочистості.

 - А вона що тут робить?

Кивнув на мене вартовий

- А так це, Ланка, служниця її високості - махнула рукою Зуся - їде зі мною, щоб допомогти й за сукнею доглянути. Дужечки ж бо  дороге.

- Щось не пам'ятаю я тебе, дівчино. - похмуро оглядаючи мене сказав, охоронець. Я злякано завмерла. Невже спіймали?

Та врятувала мене голосиста Зуся:

- А чий то тобі її знати. Чи ти, вояка, всі спідниці в палаці знаєш, чи що? Молоденька дівка, не для тебе, чого причепився ...

- Ти бабо - дурепа, помовч, якщо не знаєш. Я на службі, робота у мене всіх знати.

- Ну так дізнавайся, дізнавайся, милок, це Ланка, нова служниця її високості. Ось вона мені плаття і принесла. Та й знайомі ми давно, ще з села.

Я кивала і червоніла від Зусіного простодушності та сленгу. Вояка теж почав давати задню. З жінками сильно не повоюєш, ось якщо якийсь ворог, тоді, так, а жінки .... Вони жінки, одним словом.

Махнувши рукою на нас, стражник сказав:

- Проїжджайте з богами.

І ми поїхали.

Ура !!! Моє серце калатало в такт копит коня «тук-тук, цок-цок» і відраховувало кожен сантиметр відстані від палацу. А вона  збільшувалася і збільшувалася.

Всю дорогу мені здавалося, що нас ось-ось почнуть наздоганяти, але був  тихий  і спокійний ранок. Місто прокидалося. Сонні крамарі відчиняли свої магазини, кудись бігли служниці, що були вже кілька годин на ногах. Мирно і буденно.

Ніяких криків «Тримайте злочинницю !!!» Невже і справді вийшло?

Ми спустилися на нижній ярус міста, у квартал для ремісників, і зупинилися біля невеликого будиночка.

- ПРР - притримав коней Зусін чоловік, я до речі так і не дізналася як звуть цього «щасливчика», що  відхопив мою знайому в дружину. - Вивантажуємося, дівоньки.

- Треба оце  в пральню віднести - навантажила Зуся чоловіка баулами. Сукню принцеси вона йому не довірила і благоговійно взяла її сама у мене з рук.

- Зуся - звернулася я до жінки - у мене до тебе буде прохання. Я знаю, що ти розумничка  і з сукнею впораєшся по вищому розряду.

Зуся розцвіла від моєї похвали

- А мені б в місто збігати. До друга. Домовилися ми зустрітися.

- О, Ланка,  то ти кавалера собі завела? - хитро глянула на мене Зуся.

Не знаю чому, але я почервоніла. А ось для Зусі це стало нормальною реакцією і підтвердженням слів.

- Ну, гаразд, біжи вже, діло молоде. Але все одно окрім нашого принца, хлопців красивіше в столиці немає, та й в усьому світі теж.

 Я остовпіло подивилася на Зусю. До чого це вона? Побачивши моє здивування, прачка пояснила:

- Ну ти ж у палаці працюєш. Напевно принца бачила. Гарний, правда ж? - я кивнула - Ось прийдеш з побачення, розкажеш про нього. А поки біжи, день то не бездонний.

На емоціях, міцно обняла цю добру, наївну жінку і рвонула в провулок. До такої жаданої свободи.

Я кружляла по місту в пошуках таверни «Гарбуз». Чи то за  збігом, чи через хитрий  намір моїх спільників,  та вона теж перебувала в районі ремісників. Трохи поблукавши, я мало не натрапила на патруль вартових, але вчасно їх помітила, і пірнула в найближчу  лавку.