Розділ 3

Поки йшли до села, старенька трохи розповіла про себе. Звуть мою благодійницю Ріва, і вона місцева знахарка. Травички – листочки там  всякі, ну і звичайно трохи цілющої сили, з якою я вже познайомилася. Жінці було «якихось 170 років і вона цілком собі ще нічого» так, що просила звати її на ім'я і на «ти». «Най не благородна, якась».

Ну, а я що? Я нічо. Ми з простих, так що можемо і на «ти». Сто сімдесятирічній старенькій, ага. Правда про те, що такий вік для нас це фантастика і по-доброму, в нашому світі, лежати б бабусі красивою мумією під склом в Британському музеї я промовчала. Молода Ріва? Ну, значить молода, на тому і порішили. Дізнавшись моє ім'я бабусечка помітно здивувалася, але розпитувати не стала.

Село у них -  30 душ від сили. Заправляє всім староста Гнід. Ім'ячко так собі, сподіваюся, характер у мужика буде не до пари. Він тут цар і бог, так що злити його не варто. Ріва попередила, що як тільки з'явимося в селі чекати нам старосту в гості. Без його нагляду мене, чужачку, тут не залишать, так що мені рекомендували бути чесною і старості не суперечити. Проблеми, схоже, прибували в геометричній прогресії. І що робити? Я ще не вирішила, що буду бабусі говорити, а вже досвідченому і, ось чує моя душенька, хитрому мужику локшину на вуха вішати буде повний провал. Мені б  трохи прийти в себе так хоч на крапельку освоїтися, але ні.  Я як десант в полі: з парашутом, голим задом і без пайка. Сумно.

Село раптово виринуло  з гущавини лісу. Раз і ми вже стоїмо на залитому сонцем просторі, а перед нами,  на великій відстані один від одного туляться будиночки. Ну, точно, такі як років сто тому. Я колись бачила фото старої «корчми», так от ці хатки були її рідними сестрами. Я б навіть сказала близнюками.

- Ось і прийшли. Мій будинок крайній. О, нас вже зустрічають !! Іди сюди Киш, мій маленький.

Якщо до цього у мене були якісь сумніви з приводу іншого світу, то зараз вони стрімко розвіювалися. На зустріч нам йшла дивна суміш гончої собаки й кота. З довгими, тонкими лапами тварюка  діставала до метра у висоту. Дивного чорного кольору з фіолетовим відливом і білими смужками на лапах і морді. З непропорційно великими вухами й милими помпончиками на кінчиках. Взагалі-то я люблю котів, але ця звірюка мене лякала. Особливо коли, не звертаючи ні на що уваги поперла прямо на мене. Ой, ні, ні, не треба мені близького знайомства. Краще залишмось друзями, бажано по листуванню. Я відступила на крок і майже сховалася за Ріву.

Кіт, відчувши, мій страх, зупинився, а потім відійшов в сторону. Всім своїм виглядом показуючи, що не збирається тут нікому себе нав'язувати. Помітивши мій маневр і дії кота Ріва розсміялася

- Ти що сата ніколи не бачила, Катя? Киш, тебе не чіпатиме, не переживай - Я скептично глянула на монстряку  який дуже по-котячому вилизував передню лапу і косив оком на нас. Ну так, так. .. Тільки краще щоб він до нас взагалі не підходив. Наче прочитавши мої думки, звір пирхнув, а Ріва потягла мене до дому

- Пішли швидше до мене поки пів села не набігло.

І ми рушили в бік будиночка. Не втримавшись, я обернулася, щоб ще раз поглянути на мінімонстра. Той замислено дивився нам у слід,  кинувши вдавати, що зайнятий своєю лапою. Піймавши мій погляд, звірюка чи то посміхнулася, чи то вищирився,  оголивши при цьому довгі, моторошні ікла.

Бррр, головний герой фільму жахів, а не кіт.

У будинку Ріви було чистенько і по-селянськи затишно. Пузата біла піч, дерев'яні лавки й стіл, симпатичне  ліжко накрите тканим, мереживним покривалом і звичайно ж букети сушених трав, що висіли під стелею і видавали ремесло господині будинку. На саморобних полицях з права від дверей стояло безліч глиняних баночок з невідомим вмістом. Класична картина будинку сільського знахаря.

- Відчувай себе як дома – сказала Ріва з порогу -  он там в сінях вода і корито, можеш вмитися, а я поки заварю нам трав і ще чогось перекусити. Ти напевно зголодніла? А потім і поговорити можна.

Зробивши нехитрі процедури я допомогла Ріві накрити на стіл і через кілька хвилин ми вже пили смачний трав'яний чай. З іронією подумала, що ще зовсім недавно так само пила чай, але вже в іншій компанії й в іншому світі, та  потім з роздратуванням відмахнулася від цієї думки. Зараз є важливіші справи.

- Отже - сказала Ріва після ситної вечері - Розкажи мені мила, хто ти й звідки тут взялася?

Я не поспішаючи поставила чашку на стіл. Що сказати? Вибір у мене не великий. Я нічого не знаю ні про цей світ, ні про його правила. Від мене за версту несе іншим світом, отож з таким підходом мені конче потрібен друг. Хтось хто навчить, підкаже і допоможе. А кращої кандидатури ніж Ріва у мене під боком не було. Так що потрібно признаватися  як на сповіді, але спершу ...

- Скажи, Ріва, чому ти мені допомагаєш? Адже я чужа людина, ти вперше мене побачила години дві тому, але так добра. Чому?

- Ууу, дівоньки, видно  добре тебе життя побило, раз людям не віриш. Я ж цілитель, хоч і слабенький. А ми завжди відчуваємо коли людині болить, навіть якщо це серце. Як я могла повз тебе, нещасної, пройти?

Останні слова цієї доброї жінки щось зачепили в моїй душі й ось я розповідаю  їй все-все. І про інший світ, і про чоловіка, і про дітей. Сама не помітила, як сльози полилися струмком з очей, а Ріва підсіла до мене й обняла. Погладжуючи по голові вона вливала в мене свою силу від якої ставало легше і шепотіла слова розради. А я говорила, говорила і говорила.

Коли сил не стало, і я трохи заспокоїлася Ріва сказала

- Так, дорогенька ... Про такі чудеса я не чула, щоб хтось з іншого світу приходив. У нас такої магії немає.

- Як? Взагалі ні? А як же я додому повернуся? У мене там діти. І чоловік негідник, ще не битий. Я не можу тут залишатися.

- Не знаю, Катя, не знаю. Та й не в мене, простої  травниці, тобі питати. Це маги знати повинні, причому не аби хто, а столичні. Професори. А краще б взагалі верховного запитати. Так де ж наша Лугівка, а де ясновельможне магічне панство. Ой, ти що Катюш, знову за своє, за мокре? Прости мене, дурепу  стару, це я мелю і не думаю. Ти не переживай, давай зараз відпочинемо, поспимо, а там дивись і мені думка яка світла в голову прийде.