Розділ 2

Я різко виринула з темряви захлинаючись кашлем. Відчуття стороннього тіла в горлі не минало і я важко  піднялася на коліна, намагаючись видавити з себе проклятий  сухарик. Перед очима, повними сліз,  все рябіло і віддавало зеленим. Руки загрузли в чомусь м'якому і вологому. Я зрозуміла що це земля, а зелень то насправді  трава. Відкриття  було шокуючим.

Як я тут опинилася? Від подиву навіть перестала кашляти. Стерши сльози, усвідомила, що сиджу на землі, а навколо вирує і зеленіє лісова рослинність. Де це я?

Вашу маму!!! Дійшло до мене. Це що ж виходить мені стало погано, а цей козел, замість того щоб викликати швидку допомогу і рятувати мою вбиту такими новинами тушку,  вивіз тіло рідної дружини в ліс. Думав що я дала дуба   і вирішив від мене позбутися? Ну, Витюша, ну  змій підколодний,  не очікувала від тебе.  Зараз я спокійненько встану, спокійненько доберуся до цивілізації, знайду тебе і ВСЕ .. Буде тобі  труп на природі. Твій труп !!!

Віддихавшись і відсидів деякий час,  не поспішаючи почала підійматися. Голова трохи паморочилася, і в горлі відчувався дискомфорт, але, в загальному, стан нормальний.

«Що навіть тіло моє НЕ попинав ногами «коханий »?» проскочила іронічна думка.

І де ж це я опинилася?  Ліс був не дуже густий, так ріденький лісок, крізь який впевнено пробивалися промені сонця. Погода стояла тепла, літня. За відчуттями самий розпал дня. І куди тепер?

Поки я думала з права заворушилися кущі й на мою  галявинку  вийшла старенька бабуся. Дивна така бабулька. Носата, сива, в старовинному одязі, що  чимось нагадував  циганський. Сірий, довгий сарафан з широкою спідницею і яскравими, незрозумілими візерунками по подолу, бордова блузка з довгими рукавами з легкої тканини й велику хустку, зав'язаний на голову за циганською манерою.

Роздивляючись стареньку я навіть подих втратила від захоплення.  Ви уявляєте як старався мій  «майже трупа»? Так постарався для мене негідник, що знайшов глухомань, де аборигени навіть одяг мають столітньої давності. Ну й добре, Бог з нею, з одягом-то. Головне, що бабусю розпитати можна, де тут цивілізація.  А може у неї навіть телефон є ? Хоча, ні, у цієї навряд чи.

Поки я подумки вже добиралася до міста, старенька якось  дивно застигла на місці витріщившись на мене, а потім нумо креслити, щось пальцями в повітрі.

Це що вона хреститься чи що? Невже я так погано виглядаю? Оглянула себе по-швидкому. Ну не принцеса то ясно. А хто такий буде після двох дітей? І вагу набрала, та й обличчя трохи опухле, нирки дають про себе знати. А так взагалі я жінка темпераментна, приваблива і харизматична ... Усі незгодні з цим ризикують познайомитися з моєю харизмою і темпераментом, але з огляду на те що я метр вісімдесят росту і сто кілограмів  охочих - незгодних поки не знайшлося.

Так що бабусь нема чого  хреститися - не така вже я страшна, а в молодості так взагалі як лялька була. Першою дівкою на селі, тобто на смт.  Мене, синьооку блондинку, навіть в моделі звали, але я ж за любофф.Віктор  мене знайшов, зараза, щоб йому грець, і полетіла до чортів і моя кар'єра, і моя освіта. Кухня, діти, чоловік.

- Бабцю, підкажіть, де найближче село? - вирішила налагоджувати контакти з місцевими першої.

- Ти дивись і правда людина - пробубоніла бабка, переставши, малювати в повітрі фігури.

Ще раз оглянувши свій пом'ятий, синій, але цілком собі нормальний халатик я навіть образилася на прямолінійну бабку

- Ну так людина. А ви що бабусь, думали чудовисько лісове?

- Всяке буває, дівоньки, всяке - сказала бабулька підходячи ближче - А з села поблизу тут тільки наша Лугівка і розташована, на багато миль вперед.

Погано то як, завіз мене мерзотник далеко.

- Бабуся, а яка це область? - запитала жінку - І де у вас тут телефон знайти можна?

- Область? Телефон? - насупився старенька - Дивні слова, які ти говориш, дівонько. Таких я не знаю. Село наше на самому кордоні Суранскої  імперії розташоване. Там ..- махнула бабця мені за спину - Вічний ліс. Ельфійські угіддя, але ти не бійся до них далеко. Хоча ми намагаємося близько до них не підходити. Ельфи, народ нервовий, можна ненавмисно і стрілу заробити в спину. Ну, а більше тут нікого немає. Ми, люди, тільки й живемо. Дракони тут не з'являються, нічого тут робити таким важливим панам. Щось, дівонько, зблідла, погано стало чи що?

Розбудіть мене хто-небудь. Я що попаданка?

- Ти присядь, дівоньки, присядь. Повинно стати легше.

Бабулька дбайливо вхопила мене за лікоть і посадила на траву. Розмістившись поряд поклала руку мені на плече.

- І де ж ти тут узялася, а бідолашна? Людей тут раз, два та й усе.  Та навіть їх  усіх я знаю, а тебе точно вперше бачу.

Проігнорувавши запитання бабки я намагалася скласти думки до купи й справа ця, я вам скажу чесно,  напрочуд  невдячною ... Може колишній і бабку підмовив? З підозрою глянула на бабусю. Та ні, це було б занадто. Але якщо і правда інший світ

- Бабусю - жалібно поканючила  старенькій - Ви ж про ваше Суранське королівство пожартували? Правда ж? І сидимо ми десь під Уманем за 20 кілометрів від траси. Зізнайтеся бабусю, я сердитися не стану.

- Невже так погано дівонько? - запитала бабуся - Та й з чого мені тебе обманювати. Ось що давай-но, підійматися і до мене підемо. Я тебе трохи підлікувала так, що до села дотягнемо. А там у мене поїси, відпочинеш і поговоримо нормально.

Тільки зараз я помітила, що від рук бабульки виходило бліде сяйво. Ох нічого собі спец ефекти Мить і воно зникло, а я і правда відчула, як біль в горлі відступила. Ого, схоже, і справді в нашому полку прибуло. Ну, будь здорова, попаданка Катерина. !!!!