Розділ 1

Зі спальні лунали характерні чоловічі стогони: «О, да !!! Ось так"

Ритмічний стукіт ліжка то збивався, то набирав обертів. А я втомлено притулившись до стіни й прикривши очі не могла повірити, що все це відбувається насправді. Ні, не може бути !!! Коханий чоловік не міг зі мною так вчинити. У рідному домі, на нашому  новому, купленому  в кредит ліжку ...... Стільки років разом - душа в душу. І скандалів як таких  не було і я намагалася зробити все, щоб йому комфортно. Терпіла його бурчання, відсутність романтизм….

«Все це нісенітниця» - думалося мені, любов вона не в словах. Яке до біса кохання, коли тут таке западло? А я дуринда  раніше втекла з роботи, щоб милому приготувати смачну вечерю. Порадувати зайчика. Він же хворіє, йому ж погано .... Ось і прибігла на свою голову.

З огидою штовхнула носком туфлі пузаті господарські сумки. Все життя цьому виродку присвятила. На інших ніколи навіть не дивилася, тільки він перед очима.  Боже, не має сил терпіти ці звуки!Піти звідси? Не бачити б його .. Їх .. Хоча. А як же діти? Що я їм скажу? Як жити далі?

 Зібравши соплі в кулак, я рішуче відірвалася від стіни коридору і зробила крок у бік спальні. Ні, так не буде!  Зараз я йому все скажу. Все що накипіло за 15 років шлюбу. А потім повидираю ріденьке волоссячко тієї видри, що простягнула ручки до чужого мужика і ... Всю молодість мені ... Бліннн. Соромно то як.

Чоловік лежав на животі, на нашому новому ліжку, купленому  в кредит. З голим торсом, сором’язливо  прикритий нижче пояса рушником, і голосно стогнав чи то від болю, чи то від задоволення. В цей час сильні руки сусіда - масажиста Нестора Петровича активно мутузили спину благовірного.  Збираючи й розбираючи хребет коханого  по хрящиках.

"Упсс. Ніяково якось  вийшло" - засоромилася я своїх думок. Добре хоч не влетіла в кімнату, як ангелом помсти, тримаючи щось важке і колючо- ріжуче напоготові. Ось це був би номер. А так з нас трьох лише я знаю, яка я дурепа.

- О, Катька - відкривши одне око, чоловік сонним поглядом окинув мене - можеш нам з Петровичем чогось організувати нашвидкуруч?

 - Привіт, Катерино - не відриваючись від роботи, пробасив сусід

- Здрастуйте, Нестор Петрович - і вже до чоловіка - так, Витюша, зараз накрию - і жвавою кізонькою пострибала на кухню. Ну, а що робити? Провину то якось треба загладжувати. Навіть якщо ображений не в курсі, що його вже того ... Образили, тобто.

На кухні панував помірний безлад. Посуд невеликою, сиротливою гіркою лежав в раковині. А порожня каструлька з-під голубців говорила про те що в холодильнику провізія підійшла до кінця. Вдячно погладивши  товсті господарські сумки я почала шаманити над вечерею.

Аня з Машкою відпросилися до бабусі, на тлі  підступно підкравшихся вихідних, так що на дітей готувати не буду. Їх раніше вечора суботи не чекати. Які ж  вони у нас вже великі, зітхнула я, нарізаючи тоненькими кружечками ковбасу.  Мої крихітки скоро переростуть маму, он Анька як вимахнула. А здається, вчора тільки забирали щасливі, з пологового будинку нашу донечку. І Маші вже 11 років, вона і з професією як би визначилася - «дизайнер одягу». Посміхаюся, згадуючи з яким запалом моя найменша розповідала як вона, всесвітньо відомий модельєр, допомагатиме своїм старим. Чоловік аж розплакався. Чи то від того що дитина так маму з татом любить, чи то від того що його, ще навіть не сорокарічного чоловіка, назвали старим.

У коридорі почулися голоси, і грюкнули двері ванної кімнати. Потрібно швидше готувати - чоловіки вже впоралися, а я ще в роздумах. Поставила на стіл пасту і салатик. Красиво розкладена по тарілочці ковбаска вже лежала в центрі столу. Так само як і три красивих, блакитних тарілочок. Коли я розливала чай, в кухню зайшов чоловік з сусідом.

-Ти прости мене, Катерина, але даремно ти на мене накривала - Сказав Петрович, зупиняючись у дверях - бігти мені додому треба. Люсі обіцяв уколи зробити в сім, та й вдома, напевно, вечеря чекає

- Що навіть чайка не поп'єте, Петрович? - вирвалася у мене анекдотична фраза.

- Ні, Катруся, поспішаю я дуже. Люсінда моя злитися буде - воно й зрозуміло, що поспішає. Характер у дружини Нестора Петровича так собі. Вічно похмура і всім незадоволена Люся Іванівна примудрялася зіпсувати вам день тільки одним своїм виглядом, і це ще до того як вона відкривала свій рот. Сусідка була не в міру уїдлива й отруйна, причому більша  частина цієї отрути діставалася Нестору Петровичу. Але у того з роками виробився імунітет до «Люсінди» і жили вони цілком собі нічого: світовий мужик Петрович і змія «Люсінда».

- Я проведу вас, Петрович - поставивши чашки на стіл зібралася я

- Сиди - махнув рукою сусід - що я дороги не знайду?

- Дякую, Петрович, дуже виручив - сказав чоловік наминаючи другу частину макаронів з тарілки. Ого, коли це він встиг першу «стратити»?

- Завжди, будь ласка. Зви, якщо потрібно -  сказав Петрович і пішов на вихід.

Після вечері зійшло якесь блаженне  умиротворіння. Я мляво гризла сухарик, попиваючи солодкий чай і відпочивала від насиченої, робочої п'ятниці. Чоловік замислено крутив свою чашку чаю в руках і якось не поспішав починати розмову. Тиша, краса і кайф. Бла-го-дать ..

- Кать, мені потрібно серйозно з тобою поговорити. - порушив приємну тишу чоловік

- Ти знову кредит узяв? - напружилася я

- Ні. Нічого я  не взяв - відвів очі чоловік

- А, ну тоді можна і поговорити – відкусивши великий шматочок сухарика, змилостивилася я - що там у тебе? - приклалася до чашки ледве теплого чаю і глянула на чоловіка з цікавістю.

 - Розумієш, Кать, я думаю нам потрібно розлучитися. Я покохав іншу і не можу так жити далі.

Шматок сухарика від несподіванки звернув не в те горло «Що !!!» Тільки й змогла прохрипіти я крізь кашель

- Діти вже великі, а я ... Ліза, вона хороша дівчина, дуже суворих правил, і ми хочемо одружитися. Еее, Катька, ти чого ??? - кинувся до стрімко синіючої мене цей парнокопитних