1. Для вас пакунок від «МагЕкспрес»

Чорний кіт зачудовано сидів біля вікна, вдивляючись у темне небо, що віщувало початок грози. Його жовті очі пронизували світ за склом — ніби проклинаючи істот, які замовили доставку саме цього вечора.

Він незадоволено буркотів собі під ніс, але людям за сусідніми столиками здавалося, що той просто мило нявчить.

— Ой, який гарнюній котусик!

— Як він мило лиже лапку!

— Можна його потіскати? — і все в такому дусі.

А він же — Мерлін! Нащадок того самого Мерліна, великого мага, що переміг Моргану... ну, точніше — нащадок його кота. Та все ж, різниці майже не було.

Мерлін обернув свою голову в бік барної стійки, зиркаючи на рудокосу дівчину, обляпану кавою. Вона намагалася дати раду з кавомашиною, що вперто відмовлялася перетворювати оті темні гранулки на запашне пійло, яке так люблять люди. Віолета працює тут вже кілька років, але з тією шайтан-машиною так і не змогла подружитися.

Мерлін примружив очі і голосно нявкнув, коли дівчина ледь помітним помахом пальців все ж примусила машину вилити темну гарячу воду в біленьку чашечку. Віолета кинула на нього гострий погляд зелених очей, одними губами промовляючи:

— Не смійся.

Та Мерлін знову занявчав — і в його звуках вона чітко вловила нестримне хихотіння. Кіт смачно потягнувся, вигнувши спину, й стрибнув за стійку до Віолети.

— Ваша кава, — дівчина сяйливо посміхаючись продовжувала обслуговувати відвідувачів кав’ярні. Цього разу це був лисий чоловік у довгій мантії, що тримав паличку в руках. «Мде, лорд Волдеморт вже не той», — подумав Мерлін, проводжаючи поглядом того самозванця, якого чекала ще одна підробка — Белатриса Лестранж. «О, мої коти! Ніяк не заспокояться з цим Геловіном! Кожен рік одне і те ж саме». Мерлін обвів поглядом Фродо з Ґаладріель у кутку, що мило щебетали одне з одним. Ще у приміщенні виднілися пірат із пластиковим гаком, принцеса у сукні, що світилася, як новорічна гірлянда, і вампір, який, схоже, щойно пив буряк. Який жах!

Мерлін позіхнув, відчувши раптову втому від довгого дня гляділок у вікно. Він планував скрутитися клубочком біля Віолети, чекаючи, поки в неї закінчиться робочий день, аж тут його вуха вловили знайомий сигнал сповіщення. Віолета щось клацнула на екрані своєї коробочки (в часи того самого Мерліна таких неподобств не було!) і з сяючими очима прошепотіла до нього:

— Ще одна доставка на сьогодні! Цього разу рушаємо до справжнього чарівника!

Віолета підійшла до своєї напарниці — принцеси Леї (хе-хе), щоб та її замінила, а тоді накинула відьомський капелюх на пишне руде волосся, застебнула зелену мантію й пішла вглиб кав’ярні. Мерлін, зітхаючи, подріботів за нею.

Віолета впустила його до комори, де зберігалися ящики із запасами кави, серветками та іншим мотлохом, а тоді зупинилася перед ліфтом із розумним екранчиком. Дівчина нахилилася, щоб продемонструвати сітківку свого ока, і до їхніх вух долинув пронизливий механічний голос:

— Віолета Кетспелл, ліцензована відьма Міського Перетину, третього ступеня мурології, спеціалізація — коти, кава і дрібні дива. Проходьте далі, вас чекають.

— Дякую, — мовила Віолета, рушаючи до прочинених дверей ліфта.

Мерлін подався за нею, аж тут його ледь не придавило, коли двері почали зачинятися. Віолета зойкнула й притримала їх, щоб він устиг забігти досередини.

— Чотирилапий не сканував свою сітківку, — лунав звідусіль знайомий неживий голос.

— Ти ж знаєш, що це я! — крикнув Мерлін, залізаючи на плече Віолети.

— Чотирилапий не сканував свою сітківку, — знову пролунав голос, але ліфт усе ж рушив униз.

— Я нащадок самого Мерліна! — він грізно втупився в металеві стіни тісної коробочки, що несла їх донизу — у штаб-квартиру магічної доставки «МагЕкспрес». — Архімур Дев’яти Життів, Магістр Муркотіння, Інспектор залежності людей від котів та Радник із людських справ при відьмі Віолеті Кетспелл.

— Ти щоразу вигадуєш щось новеньке, — засміялася Віолета, чухаючи його під шиєю.

— Ні, любонько, це мої реальні звання. Мурр, — не стримався Мерлін від задоволення, зручно вмостившись на її плечі.

Вони почули дзенькіт — і ліфт відчинився. Віолета з Мерліном рушили коридором повз заклопотаний натовп працівників магічної доставки. Дехто заклеював коробки, інші запаковували пакунки перед тим, як відправити їх до шанованих клієнтів. Мерлін обвів жовтими очима височезні стелажі з магічними штукенціями, а Віолета зупинилася перед масивними дверима із золотою табличкою:

СОЛОМОН ВЕЙВ,

Архікоординатор Порталів і Просторових Зсувів,

Наставник П’ятої Гілки Міських Відьом,

Головний Магістр Логістики,

Верховний Кур’єр Реальності

Магічна доставка «МагЕкспрес» — доставляємо все, і навіть більше!

— А ти кажеш, що я намудрував зі своїми титулами, — мовив Мерлін, викликавши у Віолети хихотіння.

Відьма легенько постукала у двері, й вони почули веселий голос:

— Заходь, Віолето, заходь!