Розділ 20. Можливо наступити ще раз на ці граблі?

Зимовий бал, на честь завершення першого семестру вже майже почався. Я ще раз глянула на себе в дзеркало, темно-зелене плаття з вирізом на всю спину ідеально підкреслювало фігуру, а невеличка діадема на голові добавляла королівського шарму та витонченості. В двері постукали і я пішла відчиняти. На порозі стояв Алекс, одягнений він був в синій костюм.
- Ти прекрасно виглядаєш. - оцінив мої старання хлопець. - І справді як принцеса.
- Ти також чудово виглядаєш, - хлопець й правда виростав ідеально. - думаю всі дівчата будуть твої.
- Йдем? - юнак протягнув мені руку. 
- Йдем. - сказала я і вклала свою руку в його.
Чим ближче ми підходили до залу, тим голоснішою ставала музика. Алекс відчинив переді мною двері, пропускаючи всередину.
Перше, що кинулось в очі це багаьо народу. І всі вони повернулись в мою сторону, коли я зайшла. Страшно було опозоритись, та Алекс взяв мене під руку і ми разом спустились по сходах. Вже стоячи біля столиків з напитками, я відчула нагоді чийсь погляд. Вирішила знайти його власника, та повернулась назад. Мій погляд зустрівся з професором Койло, він стояв разом з ректором та іншими професорами, та свого погляду від мене не відводив. На секунду мені захотілось підійти до нього, взяти за руку та просто стояти поруч. Та мені прийшлось взяти себе в руки, не можна дозволяти йому так легко залізти в мої думки. Я повернулась до столиків з шампанським, взяла келих з вином і пилила його. В голові трошки закрутилась, аде це було приємне запаморочення. 
- Ти не проти потанцювати? - запитав Алекс та протягнув мені руку.
- Як я можу тобі відмовити? - я поклала свою руку в його і ми пішли танцювати. 
Мені було так легко, Алекс розказував як вчився танцювати перший раз. Він тоді чуть не відтоптав ноги своїй виховательці. Вона сказала що з нього поосто жахливий танцюрист. І я просто не могла стримати сміху.
Коли танець закінчився, ми відправились назад до столиків. Ректор вийшов на возвищення і почав свою промову:
- Радий вас бачити адепти. Цей семестр був одним з найважчих, ми багато чого пережили, але ми вистояли. Ми були єдиним фронтом, тому це наша спільна перемога. Я ще раз хочу подякувати тим, хто не покинув академію в важку хвилину. Ви всі герої і ви доказали, що академія - ваш другий дім. Тому вітаю вас всіх з завершенням цього семестру, та бажаю вам ще більше перемог в наступному. 
   Всі дружно аплодували ректору Уокеру, мою ж увагу привернов Рейнард, який направився в мою сторону.
- Амелія, можемо поговорити? - запитав професор і подивився на Алекса.
Алекс відійшов в сторону, пропускаючи професора.
- Я буду неподалік. - сказав хлопець і відійшов до друзів. 
- Ви щось хотіли професор? - запитала я в той час, коли серце вискакувало із грудей.
- Хотів сказати, що якщо ти продовжиш так з ним фліртувати - то краще тікай. - дивлячись мені в очі сказав Рейнард.
- Чому це? - розізлилась я. - Ми розішлись, якщо ви не забули.
- Потанцюєш зі мною? - перевів тему професор, та я провчала. - Потанцюй зі мною.
   Рейнард протягнув мені руку, я хотіла відмовитись, головою хотіла, та перемогло серце.
- Добре. - погодилась я, та дозволила відвести себе в центр танцполу.
Рука професора лягла на мою талію, чим викликала хвилю "мурах" по тілу. 
- Чому ви вирішили, що можете мені щось забороняти? - вирішила відновити тему і спитала.
- Тому що я не можу бачити тебе з кимось іншим. - відповів професор.
- Ви не можете мені щось забороняти. - заперечила я.
- Знаю. - погодився професор. - Та я не забороняю. Просто попереджую.
- І що ви мені зробите? - поцікавилась.
Професор нахилився до мого вуха й тихо сказав:
- Я закину тебе на своє плече, віднесу в свою кімнату і не буду відпускати тебе до самого ранку. - сказавши це, губи професора розтягнулись в посмішці. - І щось мені підказує, що ти будеш не проти.
  В горлі пересохло, пульс зачастився я багато чого очікувала та не цього. Для чого йому це? Невже він досі не награвся?
- Я... - намагалась вирівняти голос. - Я проти.
- Впевнена? - рука професора пройшлась по вирізу плаття на спині.
- Абсолютно. 
     Насправді я була зовсім невпевнена, мені хотілось щоб він виконав погрозу. Та піддаватись я не збиралась, не хочу знову бути з розбитим серцем.
- Як скажеш. - танець закінчився, Рейнард відвів мене назад до столиків і вернувся до інших професорів.
- І що це було? - запитав Алекс.
- Ти про що? - не зрозуміла я.
- Ти танцювала з професором Койлом. - уточнив хлопець.
- Танцювала. - підтвердила.
- У вас з ними щось є? - прямо запитав юнак.
- Було. - не стала обманювати друга. - Та це в минулому. 
- Я б так не сказав. - заперечив Алекс.
- Чого це? Ми просто потанцювали. Нічого такого.
- Ти мені брешеш чи собі? - усміхнувся хлопець. - Я бачу як ти на нього дивишся і дивилась на нього так завжди, навіть коли він тебе бісив. Ти мені як сестра, Амелія, точніше Валя. Я хочу щоб ти була щасливою, якшо твоє щастя - це професор Койл, то борись за нього.
- Я не знаю що робити. Все надто складно.  Якщо в нас з ним нічого не вийде і мені знову розіб'ють серце?
- А якщо ні? Ти не дізнаєшся, якщо не спробуєш.
- Ти справді так думаєш? - набираючись впевненості запитала я.
- Справді. - сказав Алекс і підштовхнув мене вперед. - Йди.
Я зробила крок вперед, пізніше ще один. Я бачила що Рейнард зараз говорить ректором і не бачить мене. Це дало мені набратись сміливості ще більше. Ну ризикнемо. Я пришвидшилася і піднялась до професорів, ректор замітив моє наближення, на його реакцію відреагував Рейнард і обернувся. Обернувся він саме в той момент, коли я була практично біля нього. Я влетіла прямо в Рейнарда і поцілувала. Спочатку чоловік був в шоці, як і весь зал. Всі затихли і здавалось навіть було чути як на вулиці співають цвіркуни. Та професор швидко прийшов до тями, та відповів на мій поцілунок. Цілував так, ніби це було востаннє, а згодом ми двоє зникли в димці порталу. Він виконав свою обіцянку, цієї ночі він і справді не випустив мене зі своєї кімнати...