Розділ 15. Прогулянка містом

Виглядав він як завжди шикарно, його улюблені чорні штани і сорочка, а зверху світло-коричневе пальто. На фоні цього пальто його карі очі виділялись ще більше і були схожі на розжарене золото.
- Вистежуєте мене і хочете знешкодити? - з посмішкою спитав професор. 
- Що ви, професор Койл, - посміхнулась у відповідь. - я б придумала щось оригінальніше.
- Радий знати, що над моїм вбивством ви б постарались. - його посмішка стала ще більша.
- З вами все гаразд? - вирішила уточнити. - Ви якийсь дивний сьогодні.
- Просто настрій хороший. - відповів Койл. - Вам не подобається?
- Подобається. - відповіла я, та здається трохи почервоніла.
- Чому ви самі тут гуляєте? - вирішив дізнатись професор.
- Я була не сама. - не знала казати йому за Алекса чи ні. - Мене адепт Вудс запросив, та в нього раптом з'явились справи і я вирішила сама прогулятись.
- Надіюсь ви не проти, якщо я складу вам компанію?
- Ем... - не знала що відповісти. - Та ні, напевно.
- Вот і прекрасно. - зрадів професор. - Ви вже були на головній площі?
   Ми пройшлись напевно всіма вуличками міста, які професор вважав, що мені варто побачити.
- Якщо ви ще не змучились, можемо глянути на ставок. - запропонував Койл. - Тут недалеко.
- Гаразд, але потім в академію. - погодилась я. - Бо завтра на вашій парі й одного кола не зможу пробігти.
- Треба більше тренуватись, адептка - менторським тоном почав він. - трохи погуляли і вже змучились. Як ви збираєтесь бойовим магом бути.
- Та все, все, - зупинила його повчання.
- я зрозуміла, тільки давайте виключіть функцію професора хоть трохи.
- Дивіться самі не пошкодуйте, що це попросили. - швидше собі ніж мені відповів професор. - А вот і ставок, йдемо займемо лавку.
   Ми сіли на вільну лавочку, людей поблизу було небагато, одна пара в іншому кінці ставку, та декілька людей в околиці.
- Можна вас запитати? - вирішила скористатись моментом. 
- Попробуйте.
- Чому ви спочатку так мене ненавиділи? Я вроді вам нічого погано не робила? - запитала та затамувала подих.
- З чого ви взяли, що я вас ненавидів?
- Нуу, - роздумувала як йому пояснити. - ви придирались постійно, та й дивились на мене як на невдалий експеримент.
- Я вас не ненавидів. - відповів професор повернувшись до мене. 
- Що тоді? Чому ви так поводились? - намагалась дізнатись причину.
- Ти була як нагадування мені, - перейшов на ти Койл. - нагадування, що я облажався. Твоя душа повинна була пройти переродження, а не застрягнути в тілі іншої дівчини, ще й в чужому світі. Я бачив, що тобі важко і винив себе. Вважав, що тобі тут не місце.
- А зараз що змінилось?
- Зараз я бачу, що ти боєць. - усміхнувся він. - Ти швидко адаптуєшся до світу, обставин, знаходиш друзів. Зараз мені здається, що цей світ найкраще тобі підходить. А справжня Амелія..., її тут нічого не тримало, тому надіюсь вона знайде спокій.
- Дякую, що пояснили.
- Ти просила щоб я поводився не як професор. - нагадав Койл. - А не як професор, я хочу тебе поцілувати. Дозволиш?
   Я не очікувала цього почути, так просто. Ніби ми не професор і адептка, а просто пара на побаченні. Я не змогла йому відмовити, просто кивнула головою.
Він притягнув мене ближче, обхопив обличчя двома руками і поцілував. Поцілунок був спочатку ніжний і повільний, та потім Койл поглибив його. Руки професора опустились на мою талію, а мої лягли йому на груди. Я бачила, що йому подобається брати ініціативу, але хотіла щоб він дозволив проявити її мені. Це дуже заводить, коли чоловіки, що люблять домінувати дозволяють тобі домінувати над ними. 
Тому я спробувала взяти контроль над поцілунком і супротиву з його боку не відчула. Навіть більше, він перетягнув мене і посадив собі на коліна та через деякий час перервав поцілунок.
- Пробач, але я ледве стримуюсь. - важко дихаючи сказав професор. - Краще не випробовувати моє терпіння. Я не хотів би спішити в наших стосунках.
- В нас є стосунки? - поцікавилась.
- Я не хочу тобі нічого обіцяти. - почав Койл. - Я не знаю до чого це все приведе, але хочу щоб все було правильно.
- Вже темніє, можливо пора вертатись в акадамемію?
- Давай вертатись.
- Професор Койл...
- Рейнард
- Що?
- Називай мене Рейнард, коли ми наодинці - попросив проф...Рейнард. - і на ти, будь ласка. Бо це дивно, що я знаю смак твоїх губ, а ти мені викаєш.