Розділ 7. І головний підозрюваний у нас...

        Другий напад ще більше вдарив по академії, якщо після першого - виїжджали переважно адептки, то зараз збільшилась кількість адептів. Більшість професорів були налякані не менше адептів, та повинні були подавати приклад, тому заняття ніхто не відміняв.
- Адептка Річардс, - зупинив мене голос професора Койла на виході з аудиторії. - затримайтесь на хвилину.
Поняття не мала, що від мене хотів Койл, та підійшла ближче до його столу і спостерігала як адепти поспішно покидали аудиторію.
- Ви щось хотіли? - спитала коли останній адепт закрив за собою двері.
Професор підійшов до мене майже впритик.
- Ви ж чули про ще один напад в академії? - підозріло запитав він.
- Звісно. - відповіла йому. - Хто ж не чув?
- Не здається вам дивним, - ніби роздумуючи продовжив професор. - що напади почались зразу після того, як ви переселилися в тіло Амелії?
- На що ви натякаєте? - обурилась я. - Думаєте я за цим стою?
- А ви за цим стоїте? - дивлячись мені в очі спитав. - Якщо ви в цьому винні...
- Якщо б це справді була я, - перебила його. - то в цьому були б винні ВИ. Ви притягнули мене в цей світ.
Професор зробив крок вперед, а я вперлась п'ятою точкою в стіл. Тікати було нікуди, а я здається його розізлила.
- Не жартуйте зі мною. - підозріло тихо кинув професор. - Якщо я дізнаюсь, що ви в цьому замішані, я зроблю все, щоб ви в цьому світі більше ніколи не з'явились.
- Вб'єте мене? - страху не було, була злість.
- Якщо прийдеться. - підтвердив мої думки професор.
Він хотів ще щось сказати, та в двері раптом постукали і професор відійшов, а в мене був час втекти.
- Вибачте професоре, - в аудиторію зайшла висока блондинка. - можна вам здати реферат?
Далі я не слухала, вийшла з аудиторії під дверима якої мене чекав Алекс.
- Що хотів професор? - запитав він коли я вийшла.
- Представляєш, він мене підозрює в цих нападах.
- Що?! - був в шоці юнак. - Він взагалі здурів? Ти ж була зі мною, коли був перший напад. Зараз я з ним...
- Стій. - зловила хлопця за руку, коли він вже йшов говорити з професором.
- Нічого доброго з того, що ти з ним поговориш не буде. Він не стане тебе слухати. Я не винна, а вірить Койл в це чи ні - це вже його проблема.
- Тобі краще тепер не ходити одній, я буду тебе всюди проводжати. - сказав хлопець. - Не хватало щоб вони тебе винною зробили.
Мені стало так приємно, що про мене в цьому світі хтось піклується. Я обняла хлопця і подякувала йому. 
- Я вам не мішаю? - почувши голос, швидко відскочила від хлопця.
- Не мішаєте, професор Койл. - відповів йому Алекс.
- Радий це чути. - професор вийшов з дверей, а за ним вийшла блондинка, виглядала вона, ніби вот вот розплачеться. - А тепер дозволите прийти?
Ми з Алексом відійшли на метр один від одного, щоб пропустити професора. 
- Який же він придурок! - сказав Алекс собі під ніс, коли професор зник з нашого поля зору, та я його почула і блондинка здається також.
- Ти абсолютно правий. - погодилась дівчина і пішла далі по коридору.
          Після занять я направилась в бібліотеку, чомусь мені здавалось що розгадка цих нападів близько. Я думала якщо почитаю більше про те, як випивають магію, то зможу щось зрозуміти. Алекс наполіг, що піде зі мною, а потім проведе до кімнати, спорити я не стала. Ми довго шукали потрібні книги, навіть розділили секції для пошуку. Раптом я побачила книгу про магічні злочини в королівстві. Одна з історій якраз розповідала про полідбний випадок десь 200 років назад. Жертв там так само знаходили майже мертвими та без магії. Злочинця тоді так і не знайшли.
- Цікаво-цікаво. - пролунав голос над вухом. 
- Твою ж...- підскочила я. - Якого чорта ви так тихо підкрадаєтесь? Так можна й заїкаютись почати. 
- Слідкуйте за словами, адептка. - попередив професор Койл. - Мені цікаво, що ви тут робите?
- Відколи ви за мною стежите? - розізлилась я. - І що по-вашому можна робити в бібліотеці? Читаю.
- Амелія? - підійшов до нас Алекс. - Все гаразд?
- Адепт Вудс, - протягнув прізвище Алекса професор. - і ви тут. Не могли б нас залишити? Мені потрібно поговорити з Амелією.
- Не міг би. - Алекс не хотів відступати. - Я обіцяв Амелії провести її до кімнати.
- Не переживайте, адепт, - спокійно відповів професор. - обіцяю вам, я сам проведу адептку. А тепер можете бути вільні. 
- Але... - хотів щось сказати хлопець та я перебила.
- Не треба. - подивилась йому в очі. - Все добре. Йди.
- Непогано видресерували. - прокоментував Койл, коли Алекс нас покинув.
- Він не собака, щоб його дресирувати. - заперечила я. - Я вас слухаю.
Професор зробив декілька кроків вперед і вихопив книгу в мене з рук. 
- Цікава книга, чи не так? Не вважаєте дивним, що я застав вас тут з цією книгою? - професор серйозно на мене дивився, ніби намагався прочитати про що я думаю.. 
- Читати книгу тепер незаконно? - вирішила відповісти питанням на питання.
- Як мінімум підозріло, - пояснив Койл. - особливо в зв'язку з останніми подіями. 
- Я просто хотіла дізнатись... - знала що прозвучить наївно. - я думала що зможу знайти щось, чого інші не помітили. Те, що допоможе знайти нападника.
- Хм.. - задумався професор. - Вважаєте, що ми з ректором не справляємось?
- Я цього не казала. - ще не хватало його більше злити. - Просто інтуіція підказує, що є якась деталь, яку ви не бачите.
- А знаєте що інтуїція підказує мені? - професор підійшов на відстань витягненої руки, я намагалась зробити крок назад та позаду був стелаж. - Вона підказує, що ви в цьому замішані. Поки не знаю як, але я тепер за вами наглядаю.
- Це погроза? - поцікавилась. - Не логічно мені це говорити, якщо ви мене підозрюєте.
- З вами все нелогічно Амелія. - неоднозначно відповів він та поцікавився. - І що ви вичитали в книзі?
            Я коротко переказала йому те, що там було написано, але нічого нового я звідти не дізнались. Можливо варто було йому розповісти про сон, можливо б це допомогло, але швидше за все я б ще більше його переконала, що я в цьому замішана. Тому я мовчки дозволила професору провести себе до кімнати, а коли відкривала двері почула:
- Не лізьте в це Амелія. - кинув професор та пішов.